Читати книгу - "Сет кохання та поразки , Ксандер Демір"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Я ж казала, що треба було взяти більше овочів, — докірливо сказала Луїза, склавши руки на грудях.
— Овочі? — Ніно удав, що образився. — Я готую м’ясо, а не гарнір! До того ж я вже давно не кухар, а бізнесмен.
— Ти готуєш підгорілі сосиски, бізнесмен, — підколов Кірін, беручи собі одну з тарілки.
— Я на тебе образився! — жартома відповів Ніно, підносячи келих вина. — Пропоную випити за справжню дружбу і за те, що ми всі разом, попри мої згорівши сосиски!
— І за вічно голодного Ніно! — додала Кармен, усміхаючись.
Келихи з гучним дзвоном зійшлися, і ми зробили ковток.
— Камілло, а ну давай, розкажи щось із дитинства. Про те, як ви з Кіріном щось натворили.
Я посміхнувся, відкинувшись на спинку шезлонга.
— О, їхні витівки можна записувати в окрему книгу! — втрутилась Луїза, сміючись.
— Не слухайте її, — я махнув рукою. — Але якщо вже згадали... Пам’ятаєш, Кіріне, як ми з тобою запустили повітряного змія, який потім застряг на даху школи?
Кірін засміявся:
— Та не просто застряг! Ми ще й вирішили залізти за ним і ледь не впали! І мене потім покарали, до речі!
— Бо ти був старший!
— Класика, — хмикнув Ніно. — Старших завжди карають за молодших.
— А пам’ятаєте, як ми намагалися зробити пліт із пластикових пляшок і поплисти ним по річці? — вигукнула Кармен.
— Той пліт потонув за дві хвилини! — розсміялась Луїза.
— Але було весело! — підсумувала Кармен.
Ці спогади огортали приємним теплом, ніби ми знову повернулися в дитинство. Вікторія, притулившись до мене, тихо прошепотіла:
— У вас було таке веселе дитинство.
Я обійняв її за плечі й посміхнувся:
— Тепер настав час створювати нові спогади.
Вона підняла на мене очі, і в них світилися тепло і спокій.
— Тільки без плотів із пляшок, добре?
— Жодних плотів. Тільки теплий плед, вогнище і море, — прошепотів я, легенько торкнувшись її чола губами.
Вітерець став прохолоднішим, і всі поступово закутувались в плед.
— А пам’ятаєте наше перше море? тихо заговорила Кармен, притримуючи плед на плечах. — Коли ми з Камі збирали мушлі й хотіли зробити з них намисто?
— І потім ці мушлі так і залишилися в коробці на горищі, — посміхнувся я.
— Ох, треба буде дістати їх, — замріяно сказала подруга. — Стільки спогадів.
— Вікторіє, а ти часто їздила на море в дитинстві? — несподівано запитала Луїза, звертаючись до Вікторії.
Вікторія на мить задумалася, втупившись у багаття.
— Рідко, — тихо відповіла вона. — У нас із мамою не було на це часу. Вона працювала без вихідних, тому найчастіше ми просто гуляли містом.
Настала коротка тиша. Я відчув, як її пальці мимоволі стиснули мою руку.
— Але тепер я тут. І це найкращий відпочинок, — додала вона, посміхнувшись.
Я легко поцілував її у скроню.
— І тепер тобі доведеться звикати до таких поїздок, — прошепотів я.
— Камілло, ти перетворюєшся на справжнього романтика! — пожартувала Луїза, підморгнувши.
— Просто він намагається замолити свої гріхи, — Ніно підняв келих, посміхаючись.
— Можу почати з тебе, Ніно, — відповів я, піднімаючи брови.
— Ой-ой, я краще замовкну, — Ніно відступив, прикрившись руками.
І поки друзі продовжували щось згадувати та сміятись, Вікторія, закутавшись у плед, поклала голову мені на плече.
— Камілло, — її голос був ледь чутний. — Я ніколи не думала, що відчуватиму себе такою… щасливою.
Я ніжно стиснув її руку.
— І це тільки початок.
Вона злегка посміхнулася й заплющила очі, слухаючи легкий вітер і шепіт хвиль. Море тихо плескалося неподалік, зорі світилися над нами, і я зрозумів — у цей момент нічого більше не мало значення. Лише ця мить. Лише ми.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сет кохання та поразки , Ксандер Демір», після закриття браузера.