Читати книгу - "Кінь Перуна"

– О жінко... Навіть будучи богинею, ти все така ж.

Очі у Морени лиховісно зблиснули.

– Хіба назвати жінку жінкою – це образа? – зробив невинне обличчя той. При його могутній поставі це виглядало так кумедно, що Морена не втрималася і приснула сміхом.

– Ну от, – константував Велес. – Тепер ти вже більше схожа на себе, а не на цитрину.

Морена звела голову.

– Книга каже, що у нас може нічого не вийти...

Велес запитально хитнув головою.

– Почни спочатку. Але накажи спершу піднести щось для зрошення уст. Байка буде трішки довга.

Морена плеснулав долоні, й у дверях кабінету одразу ж з’явилася чарівна повітруля, наче зіткана з сонячного проміння.

– Слухаю, моя пані, – вклонилася гречно.

– Ну, кажи, що бажаєш? – звернулася до Велеса Морена.

Той глянув захоплено на прислужницю і гмикнув значуще:

– Про це пізніше, ближче до ночі. А поки що зупинимося на великому келихові рейнського і кількох добре висмажених баранячих відбивних котлет до нього.

Повітруля вклонилася й перевела погляд на богиню.

– А вам, пані?

– Мені? – Морена навіть розгубилася на мить, так далеко були її думки од того всього. – Що ж, можна і мені... ковток токайського і ... персик.

Повітруля ще раз вклонилася й вифуркнула з кімнати.

Велес підійшов до стола й обережно закрив Книгу.

– Не люблю, коли вона розкрита, – пояснив. – Весь час таке враження, що за мною хтось спостерігає. Значно могутніший. Той, хто може в будь-яку мить припинити наше існування. І зробити Йому це буде значно легше, ніж мені розчавити на вікні муху. Або – задути життя людини... А ще краще, вийдімо з цієї кімнати, га?

– Дурниці, – здвигнула плечима богиня. – Книга – всього лиш давнє магічне знаряддя. А той, хто створив її, давно канув у Забуття. Люди нічого не пам’ятають про це... І отже, сили у Нього просто не може бути.

– Згоден. І все ж, Книга нервує мене. Особливо, коли доводиться бачити, якою ти стаєш після чергового спілкування з нею.

– Бажання гостя – закон для господині, – усміхнулася Морена, даючи зрозуміти, що ця тема не така важлива. – Куди волієш? Може, на балкон вийдемо? Весняні Карпати досить мило виглядають згори.

– Можна і на балкон.

Скельний виступ, зміцнений руками гірських гномів і чарами Морени, ніби ширяв над проваллям, даруючи відчуття польоту кожному, хто ступав на його, з вигляду, нетривку поверхню. А краєвид відкривався звідси і справді чудовий. Хоч надворі давно буяв квітень, північні схили Горган були ще вкриті снігами. У скісних променях весняного сонця вони виблискували, вигравали всіма барвами веселки. Затьмарюючи світило своїм сяйвом, яскравими, сліпучими переливами, немов обсипані найкращими самоцвітми.

Поки Велес милувався істино чарівною панорамою, прислужниці уже накрили столик і розставили фотелі.

–  Мило, – зітхнув Чорнобог і опустився у своє крісло.

– Так, – досить байдуже погодилася Морена, надкусивши оксамитову шкірку соковитого плода.

Велес здивовано глянув на неї, ковтнув вина й аж тоді пробурмотів:

– Істинно – ніхто не цінує того, чим володіє... Треба б тобі погостювати в мене,  під землею, з десяток літ. Може, тоді цей вигляд гір буде трохи милішим.

Морена натягнула уста в робленій посмішці, показуючи, що оцінила гумор, але, не бажає підтримувати цю тему. Велес кивнув і знову ковтнув вина.

– Гарне, – похвалив, беручи з золотої таці висмажену на камінь баранячу відбивну.

– Погане богам не личить, – відказала нетерпеливо Морена. – Так що ти готовий мене вислухати?

– Давай...

Велес зручно вмостився у фотелі і приготувався до довгої промови.

– Я запитувала Книгу, чи, використовуючи Коня, нам вдасться перемогти Єдиного. І вона повідомила мене, що невдовзі має появитися хтось. На ім’я Найда. І цей чоловік може призвести до того, що Кінь утратить силу.

– Як це? – щиро здивувався Велес. – Людина зможе побороти Смерть?

– Так сказала Книга.

Велес замислився над почутим.

– А якщо детальніше?

– Я вже не витримала...

– Гм... Що ж, хоч і не люблю я цього, але, мабуть, доведеться відкрити її ще раз...

– О ні! – Морена мерзлякувато зіщулилася під своєю хутряною накидкою. – З мене досить.

– Про себе кажу.

– А недавно хтось насміхався над суто жіночою цікавістю.

– Не блазнюй. Усе це надто серйозно. І шкода буде змарнувати ще кількасот літ через надмірну самовпевненість.

Він підвівся і пройшов у кабінет до столу з Книгою. Сів у крісло перед нею й оглянувся на Морену.

– Устромляй ключа.

Морена зробила все необхідне і стала з цікавістю приглядатися. Вона знала, що Книга підкоряється також і Велесові, але ще жодного разу не бачила його біля неї. У віконці висвітився знайомий напис.

Вітаю! Назвіть пароль допуску...

Велес поклав долоні на лист фольги і становчо наказав:

– Давай без фокусів! Не до забави!

 Користувач ідентифікований. Велес. Допуск відкрито.

– Що там ще за воїн на ворожому боці об’явився?

Ще не об’явився.

– Не чіпляйся до слів! Коли цей Найда буде доступний для наших слуг? Щоб можна було знищити його.

Уночі перед різдвом Єдиного. 8729-го року. Поблизу Галича. Ймовірність смертельного кінця – 50:50.

– А пізніше?

Ймовірність знищення падає. Зростає ймовірність перевербування на ваш бік.

– Зрозуміло...

Велес відняв долоні й закрив Книгу, навіть не поцікавившись, що там ще висвітилося у віконці.

– Отже, зима... Хто у тебе є в Галичі?

– Вовкулака, відьма...

– Для одного немовляти повинно вистарчити... Я так думаю. А от що стосується Коня, то нехай Перун цього разу вже не покладається на ворожбитів, а займеться ним сам. Щоб не вийшло так, як тоді.

– Хто мене згадував? – голос позаду гримнув так несподівано, що примусив обох озирнутися. Але побачивши перед собою високого чоловіка з золотим волоссям і срібними вусами, заспокоїлися.

– Ти? Вчасно...

– А що? – Перун упрост із повітря вийняв різьблений кухоль, повний пінистого меду, відсьорбнув третину і опустився у фотель, що теж вистрибнув нізвідки.

– Книга стверджує, що й на цей раз може не вдатися... – трохи непевно мовила Морена, що хоч теж була богинею, все ж у присутності верховного володаря трохи торопіла.

– Дурниця... Я все обмислив. Ніщо більше не стане нам на заваді. Монголи прийдуть на Русь. Чаша буде повна!

– А якщо все-таки... – почав було й