Читати книгу - "Кінь Перуна"

class="p1">- Прокинься!

В ту ж мить чорнота поверхні змінилася грайливим миготінням усіх барв веселки. Скидалося на те, що Дзеркало було в доброму настрої.

Морена трохи подумала над першим запитанням і промовила:

- Покажи мені Захара…

Невідомо чому, але їй раптом захотілося побачити парубка, що більш як шістдесят літ тому умів так мило розвіяти її нудьгу, своєю безпосередністю, допитливістю та … ласкою. Після того, як він залишив замок і повернувся до людей, Морена довго вагалася вирішуючи: брати чи ні ще когось в науку. Але з одного боку – не траплявся більше ніхто достойний її уваги та часу, а з іншого – Єдиний за останні піввіку настільки зумів завоювати душі людей, що вона була для них вже швидше простою чаклункою, навіть відьмою, а ніж Богинею. А раз так – то й не треба. Морена образилася і про нового учня більше й не замислювалася. Хіба що зрідка… Ночами…

Дзеркало розуміюче блимнуло рожевим сяйвом, потім зблиснуло властиво золотом і, наче крізь віконну шибу богиня побачила Захара.

Правда, спершу вона було подумала, що дзеркало помилилося. Що Захар десь поруч. Просто ще не потрапив у фокус. Аж збагнула: власне оцей – ще міцний, але вже геть сивий і дещо сутулий од прожитих літ, з вкритим глибокими зморшками обличчям, чоловік і є її улюблений учень. Зберігаючи в пам’яті його двадцятирічним, богиня геть забула, що для над людьми роки не мають милосердя. І повернення у минуле для них недосяжне.

Морена зітхнула, і дзеркало помутніло, а тоді затягнулося темно-бузковим покривалом.

Вона вже шкодувала, що піддалася мимовільно приємним спогадам. А так як не любила каятися у власних вчинках – розсердилася. І на краще, бо коли запитання задавалися саме в такому стані, Книга бувала найбільшвідвертою.

Свічки згоріли вже не на один вершок, коли Морена нарешті таки зібралася розгорнути Книгу. 

Магічний фоліант нагадував скоріше невеличку пласку скриню, для зберігання коштовностей, ніж справжню книгу.

Морена вставила в ледь-помітну шпаринку на корінці філігранний золотий ключик і двічі обернула. У середині Книгищось пискнуло, і з чарівною, упрост неземною мелодією віко скрині поволі піднялось і стало руба. Внутрішня поверхня його засвітилася й була вже схожа на віконце, крізь яке видно шматок ранкового, ще сіруватого, неба.

Усередині скрині білів лише один листок з невідомого сріблясто-сірого матеріалу, міцнішого за алмаз і м’якшого за ніжніший оксамит. Крихітні зірочки засяяли в усіх чотирьох кутиках аркуша.

Богиня поклала на його поверхню обидві долоні й мало не сахнулася від нестерпного ходолу, що одразу потік у її тіло. А Книга, навпаки, – прокинулася. Сіре віконце розпогодилося до літньої блакиті.

Вітаю! Назвіть пароль допуску. – висвітилося там.

– Brevi manu*, – промовила Морена.

Цю безглузду чаклунську фразу доводилося проказувати кожного разу, коли хотіла одержати якусь конкретну відповідь. Інакше, Книга починала плести такі дурниці, що годі було й добрати, про що йдеться. Кілька століть тому Морена підслухала, як саме цією абракадаброю Перун примусив скоритися Книгу, і з того часу вона теж отримала доступ до її таємниць.

Ім’я користувача ідентифіковано. Морена. Допуск відкритий.

Це означало, що Книга готова відповідати.

Холод дошкуляв дедалі сильніше. Здавалося, що пальців рук уже нема. Але Богиня хотіла знати...

– Чи Давні Боги зможуть перемогти Бога Єдиного?

Вогники у віконці миготіли так довго, що вона вже хотіла повторити запитання. Аж нарешті з’явилася відповідь.

У цій системі надто багато невідомих. Лінійний розв’язок неможливий. Необхідно ввести додаткові умови.

– Які саме?

Назвіть зброю чи силу, на яку покладаються найбільші надії.

– Кінь Перуна!

Результат не фіксований. Можливі зміни.

– Які ще зміни? Я нічого не розумію...

Варіант перший. Давні Боги передають коня своєму обранцеві:

 а) обранець приймає дарунок – Давні Боги перемагають у боротьбі з Богом Єдиним;

  б) обранець відмовляється прийняти дар – Давні Боги програють;

Варіант другий. Кінь потрапляє до рук шанувальників Бога Єдиного:

  а) вони здогадуються про силу, що криється в ньому, – Бог Єдиний перемагає;

   б) не здогадуються – зберігається рівновага;

Варіант третій. Кінь нейтралізований (не дістається нікому) – продовжує зберігатися рівновага сил...

– Годі! Я все зрозуміла. Отже, необхідно допильнувати, щоб Кінь потрапив до нашого обранця. Так?

Так.

– А хто може перешкодити нам у цьому?

Єдиний.

– Сам?

Ні. У нього теж є свої прихильники, сили і слуги.

– Назви, кого остерігатися найбільше.

Людини.

– Конкретніше! – Морена починала втрачати терпіння.

Їїще нема.

– А де ж вона? Коли з’явиться?!

6728-го року.

– Ім’я! Ім’я назви!

Найда.

– Я зможу його знищити?

Знову довга пауза, протягом якої Морена зорієнтувалася, що не відчуває вже рук по зап’ястя.

У цій системі надто багато перемінних...

– Годі. Я зрозуміла: можна, але важко. Що ж, побачимо. А переманити на наш бік?

Цей варіант має великий відсоток вірогідності. 80 : 20.

– Що саме дозволить ним маніпулювати?

Жінка.

Морена мимоволі посміхнулася. Про подібне вона могла здогадатися й без підказки. Що ще може привабити чоловіка? Гроші, влада і жінки...

– Якась конкретна?

Так.

– Ти мене доведеш до сказу... Ім’я!

Чиє?

– Жінки, яка має такий великий вплив на Найду!

Ружена.

– Наскільки важливу роль відіграватиме Найда в нашому протистоянні.

Його втручання може нейтралізувати Коня.

– І тоді ніхто остаточно не переможе?

Ні. Якщо йдеться про це тисячоліття.

– Чому саме він?

Його обрано.

Холод скував уже лікті Морени. Далі спілкування з Книгою ставало небезпечним... З величезним зусиллям Богиня відірвала долоні, що наче примерзли до сріблястого аркуша. І в ту ж мить віконце на внутрішній поверхні віка потемніло, висвітивши наостпнок запитання:

Ви справді хочете завершити роботу з даною програмою?

Морена повернула ключик у шпарині.

Віконце висвітило:«Ваша воля.» і зробилося чорним, як чародійське дзеркало на стіні.

 Час минав. Полум’я тихо потріскувало на свічках, проковтнувши їх уже більш як наполовину. Морена спала.

Велес увійшов у кімнату, ступаючи, як на чолов’ягу такої статури, м’яко і нечутно. Але дивувався б лише той, хто бачив Чорнобога вперше.

– Знову бавилася з Книгою? – прогув він густим басом, завваживши, що Морена не реагує на його присутність. – Чи ж не казав тобі Перун, аби залишити її у спокої?

Морена кліпнула повіками і, нічого нерозуміючи, глянула на Велеса. Потім, певно, усе згадала, бо кволо усміхнулася.

– Ця клята Книга висмоктала з мене усі сили. Я почуваюся, як вичавлена цитрина...

– Надмірна цікавість, – пхикнув Велес.