Читати книгу - "Homo Deus"

тіла, контролювати довкілля й погоду, читати думки і спілкуватися на відстані, подорожувати з великою швидкістю і, звичайно, уникати смерті та жити необмежено довго. Люди якраз перебувають на шляху до набуття всіх цих можливостей, принаймні частини з них.

Деякі традиційні здібності, що вважалися божественними багато століть, нині стали настільки звичними, що ми навряд чи замислюємося над ними. Пересічна особа нині пересувається й спілкується на далеких відстанях значно легше, ніж грецькі, індуїстські чи афганські боги минулого. Наприклад, люди ігбо в Нігерії вважають, що бог-творець Чукву хотів зробити людей безсмертними. Він послав собаку повідомити людям, що, коли хтось помирає, слід посипати тіло попелом, і тіло повернеться до життя. На нещастя, собака був змучений і зупинився відпочити по дорозі. Тоді нетерплячий Чукву послав овечку, наказавши їй поквапитися з цим важливим повідомленням. На жаль, коли вкрай змучена овечка досягла мети своєї подорожі, вона переплутала наказ і сказала людям, що треба закопувати в землю своїх померлих, що зробило смерть невідворотною. Ось чому нині ми, люди, мусимо помирати. Якби лиш Чукву мав акаунт у Twitter замість того, щоб покладатися на неповороткого пса і дурненьку овечку, передаючи це повідомлення!

У старих традиційних суспільствах багато релігій проявляли на диво слабкий інтерес до метафізичних питань і життя після смерті. Замість цього вони зосереджувалися на дуже приземлених питаннях підвищення продуктивності сільського господарства. Так, Бог Старого Завіту ніколи не обіцяв якихось винагород чи покарань після смерті. Замість того він каже людям Ізраїлю: «якщо справді ви будете слухати Моїх заповідей, що Я вам сьогодні наказую, <...> то Я дам вам дощ вашого Краю своєчасно, <...> і збереш ти своє збіжжя, і свій сік виноградний, і оливу свою. І дам Я траву на твоїм полі для твоєї худоби, і будеш ти їсти й наситишся. Стережіться, щоб не було зведене ваше серце, і щоб ви не відступили, і не служили іншим богам, і не вклонялися їм. А то запалиться гнів Господній на вас, і замкне небо, і не буде дощу, а земля не дасть свого урожаю, і ви скоро погинете з тієї доброї землі, що Господь дає вам»[4].

Учені сьогодні можуть діяти значно успішніше, ніж Бог зі Старого Завіту. Завдяки штучним добривам, промисловим інсектицидам і генетично модифікованим рослинам сільськогосподарське виробництво нині перевершує найсміливіші очікування стародавніх фермерів від їхніх богів. А засушлива держава Ізраїль більше не боїться, що якесь розлючене божество закриє небо і зупинить всі дощі, оскільки ізраїльтяни нещодавно побудували величезний завод демінералізації на берегах Середземного моря, тож тепер можуть брати питну воду просто звідти.

Поки що ми конкурували з богами минулого, створюючи щораз ліпші засоби. У не дуже далекому майбутньому ми зможемо створити суперлюдей, що перевершать стародавніх богів не своїми інструментами, а тілесними й ментальними здібностями. Однак якщо ми й дістанемося туди, божественність стане такою самою звичною справою, як кіберпростір, — диво дивне, яке ми приймаємо як належне.

Можемо бути цілком певними, що люди заплатять свою ціну за божественність, бо в людей є багато причин прагнути до такого розвитку і багато шляхів для його досягнення. Навіть якщо якийсь шлях раптом виявиться глухим кутом, відкритими залишатимуться багато інших. Наприклад, ми можемо виявити, що людський геном надто складний для серйозних маніпуляцій, однак це не завадить розвитку інтерфейсів мозок-комп’ютер, нанороботів чи штучного інтелекту.

І не варто панікувати. Принаймні не одразу. Поліпшення людини розумної буде поступовим історичним процесом, а не голлівудським апокаліпсисом. Homo sapiens не знищать повстання роботів. Радше Homo sapiens, цілком імовірно, поліпшуватиме сама себе крок за кроком, об’єднуючись у цьому процесі з роботами й комп’ютерами, допоки наші нащадки не озирнуться назад і не зрозуміють, що вони вже не якийсь вид тварин, які написали Біблію, збудували Велику китайську стіну й сміялися над кривляннями Чарлі Чапліна. Це не станеться за один день чи навіть за один рік. Дійсно, це вже відбувається просто зараз через численні прості дії. Щодня мільйони людей вирішують довірити своїм смартфонам трошки більше контролю за їхнім життям чи спробувати нові й ефективніші антидепресанти. У прагненні до здоров’я, щастя й сили люди поступово змінять одну зі своїх здібностей, а потім другу і ще одну, допоки не перестануть бути людьми.

ЧИ КОМУСЬ МОЖЕ ПОДОБАТИСЯ НАТИСКАТИ НА ГАЛЬМА?

Попри спокійні пояснення багато людей панікують, чуючи про такі можливості. Вони охоче виконують поради своїх смартфонів або вживають препарати, які прописав лікар, однак, коли чують про покращених суперлюдей, кажуть: «Я сподіваюся, що помру до того, як це трапиться». Моя подруга якось поділилася зі мною, що найбільше боїться стати відсталою, перетворитися на стару жінку, яка знемагає від ностальгії і не може зрозуміти навколишнього світу чи зробити свій вагомий внесок у нього. Саме цього ми колективно боїмося як нового виду, коли чуємо про суперлюдину. Ми відчуваємо, що в такому світі наша ідентичність, наші мрії й навіть наші страхи будуть недоречними і ми не зможемо нічого більше зробити для світу. Хоч ким ви є сьогодні — набожним гравцем у крикет індуїстської віри чи честолюбною журналісткою-лесбіянкою, в оновленому світі ви почуватиметеся як неандертальський мисливець на Волл-стрит. Ви не належатимете до нього.

Неандертальці не турбувалися про Nasdaq[5], оскільки їх розділяють десятки тисяч років. Однак нині наш світ значень може колапсувати протягом десятиліть. Навіть якщо боги не ходитимуть по наших вулицях у 2іоо році, спроба поліпшити Homo sapiens, імовірно, змінить світ до невпізнанності уже в цьому столітті. Наукові дослідження й технологічні розробки рухаються вперед зі значно більшою швидкістю, аніж більшість із нас може уявити.

Коли ви розмовляєте з експертами, багато з них скажуть вам, що ми все ще дуже далекі від генетично спроектованих дітей чи штучного інтелекту людського рівня. Однак більшість експертів думає в масштабах академічних ґрантів і посад у коледжах. А отже, «дуже далеко» може означати двадцять років, а «ніколи» — не більше п’ятдесяти.

Я пам’ятаю день, коли вперше вийшов в інтернет. Це було ще 1993 року, тоді я навчався у старших класах школи. Я пішов з кількома приятелями відвідати нашого друга Ідо (зараз він учений-комп’ютерник). Ми хотіли пограти в теніс. Ідо був уже великим прихильником комп’ютерів, і, перед тим як перейти до тенісного столу, він умовив нас поглянути на останню новинку. Він під’єднав телефонний кабель до свого комп’ютера і натиснув якісь клавіші.