Читати книгу - "Homo Deus"

141
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 15 16 17 ... 115
Перейти на сторінку:
Через хвилину ми почули скрипи, верески й дзижчання, а потім — тиша. Не спрацювало. Ми протестували й ремствували, однак Ідо спробував ще раз. І ще. І ще. Нарешті він переможно зойкнув і проголосив, що зміг приєднати свій комп’ютер до центрального комп’ютера сусіднього університету. «І що там, на центральному комп’ютері? — запитали ми. — Ну, там поки що нічого, — визнав він. — Але ви можете всунути туди все, що хочете. — Наприклад? — запитали ми. — Я не знаю, — відповів Ідо, — все, що завгодно». Це звучало не дуже привабливо. Ми пішли пограти в пінг-понг, а в наступні тижні мали нову розвагу від смішної ідеї Ідо. Це було менш ніж двадцять п’ять років тому (на час написання цієї книжки). Хто знає, що буде колись, через двадцять п’ять років?

Ось чому дедалі більше індивідів, організацій, корпорацій і урядів дуже серйозно сприймають прагнення до безсмертя, щастя й подібної до богів сили. Страхові компанії, пенсійні фонди, системи охорони здоров’я й фінансові міністерства вже тремтять від жаху перед збільшенням тривалості життя. Люди живуть значно довше, ніж очікувалося, і грошей не вистачає, щоб платити їм пенсії й забезпечувати медичне обслуговування. Оскільки існує загроза, що сімдесят років будуть такі самі звичні, як і сорок, експерти закликають підняти вік виходу на пенсію й реструктурувати увесь ринок праці.

Коли люди починають розуміти, наскільки швидко ми рухаємося вперед до великої невідомості, і вони навіть не можуть покластися на смерть, щоб захистила їх від неї, їхня реакція зводиться до сподівань, що хтось натисне на гальма й сповільнить наш рух. Однак ми не можемо натиснути на гальма з кількох причин.

По-перше, ніхто не знає, де ці гальма. Хоча дехто з експертів розбирається у розвитку якоїсь окремої галузі — штучному інтелекті, нанотехнологіях, супермасивах даних чи генетиці, ніхто не є експертом в усьому. Отже, ніхто не здатен зв’язати всі точки докупи і уявити цілісну картину. Різні галузі впливають одна на одну настільки невидимими способами, що ніхто не може передбачити, як глобальна економіка виглядатиме через десять років, і ніхто не знає, куди ми так швидко мчимо. Оскільки ніхто більше не розуміє всієї системи, тож ніхто і не може її зупинити.

По-друге, якщо нам якось удасться натиснути на гальма, наша економіка порине в колапс разом із нашим суспільством. Як пояснюється в наступних розділах, сучасна економіка, щоб вижити, потребує постійного й необмеженого розвитку. Якщо розвиток колись припиниться, економіка не прийде до якоїсь спокійної рівноваги, — вона розпадеться на шматки. Ось чому капіталізм заохочує нас прагнути до безсмертя, щастя й божественності. Існує обмеження в тому, скільки черевиків ми можемо носити, скількома авто можемо керувати і скільки вихідних можемо провести на лижах. Економіка, побудована на неперервному розвитку, потребує нескінченних проектів на зразок прагнення до безсмертя, щастя і божественності.

Ну, якщо нам потрібні нескінченні проекти, чому б не взятися за щастя й безсмертя і принаймні відкласти вбік прагнення до сили суперлюдини, що так лякає багатьох? Але ж цей проект невід’ємний від перших двох. Коли ви розробляєте біонічні ноги, що дадуть змогу паралізованим знову ходити, ви ж можете цю технологію застосувати для модернізації здорової людини. Коли знаходите рішення, як припинити втрату літніми людьми пам’яті, ці ж процедури можуть посилити пам’ять у молоді.

Немає чітких ліній, що розмежовували б лікування й модернізацію. Медицина майже завжди починається із запобігання зниженню показників людини нижче норми, однак ті самі засоби й ноу-хау можуть використовуватися для перевищення норми. «Віагра» починала своє життя як лікування проблем з тиском крові. Приємним сюрпризом для Pfizer стало те, що «Віагра» може також долати імпотенцію. Вона дала змогу мільйонам чоловіків відновити нормальні сексуальні можливості, однак досить скоро чоловіки, що не мали нагальних проблем з імпотенцією, почали вживати ці ліки для досягнення рівня вище норми й набуття сексуальної сили, якої вони ніколи до того не мали.

Те, що відбувається з окремими ліками, може трапитись і з усією галуззю медицини. Сучасна пластична хірургія народилася під час Першої світової війни, коли Гарольд Ґілліс почав лікувати рани на обличчях у військовому госпіталі Олдершота. Коли війна закінчилася, хірурги виявили, що ті самі методики можуть перетворювати цілком здорові, але потворні носи на красивіші носики. Хоча пластична хірургія продовжувала допомагати хворим і пораненим, значно більше уваги усе ж було звернено на модернізацію здорових. Сучасні пластичні хірурги заробляють мільйони в приватних клініках, чия пряма і єдина мета — покращити здорових і зробити красивішими багатих.

Те саме може трапитись і з генною інженерією. Якщо мільярдер відкрито заявить, що він хоче створити суперрозумного нащадка, уявіть публічний галас. Однак це станеться не так. Імовірніше, що ми поступово сповзатимемо до цього. Це почнеться з батьків, чий генетичний профіль несе їхнім дітям високий ризик смертельних генетичних хвороб. Тож вони зроблять запліднення in vitro й проведуть тестування ДНК заплідненого яйця. Якщо все в порядку, ну й добре. Але якщо тест ДНК виявить загрозливі мутації — ембріон буде знищено.

А навіщо запліднювати лише одне яйце? Краще запліднити кілька для того, що коли навіть три-чотири виявляться дефектними, буде хоча б один хороший ембріон. Коли ця селекція in vitro стане прийнятною й достатньо дешевою, її використання розшириться. Мутації є загальним ризиком. Усі люди несуть у своїх ДНК якісь небезпечні мутації й менш ніж оптимальні алелі. Сексуальне відтворення — це лотерея. (Відома й, можливо, недостовірна історія розповідає про зустріч у 1923 році лауреата Нобелівської премії Анатоля Франса з красивою й талановитою танцівницею Айседорою Дункан. Обговорюючи модний тоді євгенічний рух, Дункан сказала: «Уявіть дитину з моєю красою і вашим розумом!». Франс відповів: «Так, але уявіть дитину з моєю красою і вашим розумом!».) Тоді чому б не влаштувати лотерею? Запліднити кілька яєць і вибрати те, що матиме найкращу комбінацію. Оскільки дослідження стовбурових клітин дає нам змогу дешево забезпечувати необмежене постачання людських ембріонів, ви можете обирати свою оптимальну людину із сотень кандидатів, у кожного з яких ваша ДНК, причому всі вони повністю природні й жоден не потребує якихось футуристичних генетичних модифікацій. Повторіть цю процедуру для кількох поколінь, і ви легко отримаєте суперлюдей (або гидку антиутопію).

А що, коли навіть після запліднення великої кількості яєць ви виявите, що всі вони містять якісь смертельні мутації? Чи повинні ви знищити всі ембріони? Замість того щоб так вчинити, чому б не замінити проблемні гени? Найпередовіший метод передбачає використання мітохондріальної ДНК. Мітохондрії — це маленькі

1 ... 15 16 17 ... 115
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Homo Deus», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Homo Deus"