Читати книгу - "Маркус і Діана. Світло Сіріуса"

душили сльози, але він стримався.

— Не лише ти, Діано, маєш проблеми, — пошепки мовив він. — Мені теж не з медом.

* * *

Наступного дня прийшов лист. Маркус і Сіґмунд домовилися, що всю пошту з Голлівуду відкриватимуть разом, проте в Маркуса луснув терпець чекати. Вийнявши листа зі скриньки, рівно за тридцять секунд він уже лежав на ліжку й читав:

Любий Маркусе!

Вибач, що я не відповіла раніше, та нині моє життя перетворюється на суцільний хаос. Безумовно, Роберт де Ніро закохався в мене по самі вуха. Не розумію чому. Я ж усього-навсього звичайна норвезька дівчина. Але мені не хочеться ні з ким себе зв'язувати. Ще не хочеться. Принаймні з Робертом. Відчуваю, що він не той, хто мені підходить. Твій лист і надзвичайний. Знаєш, Маркусе, я купила собі маленького жвавого пташка. Він дуже милий, сидить собі на прутику в клітці й постукує дзьобиком у ґратки. Я назвала його Маркусом. Сподіваюся, що тебе це не образить. І хоч я ним і тішуся, та він усе-таки навіває на мене смуток. Птахи не повинні жити в клітці, правда ж? Власне, мені хочеться випустити його на волю, але хтозна, чи дасть собі раду мій маленький Маркус у велетенних джунглях міста. Інколи я теж відчуваю себе маленькою пташкою. Я мрію сховатися геть від усіх збіговиськ на коктейлі, улесливих облич, заздрощів. Просто випростати крила й вільно полетіти у височінь разом зі своїм маленьким Маркусом.

Дочитавши до цього місця, Маркус настільки розчулився, що пустив сльозу, і в нього перед очима почали розпливатися літери. Від решти речень попливла вже й ціла кімната.

А пишу я сьогодні тому, що оце щойно дізналася про таке: прем’єра мого останнього фільму «Лабіринт кохання» відбудеться в серпні в Норвегії. Я відразу дала згоду, коли мені запропонували стати окрасою прем’єри. (Уяви собі, Маркусе, таку крихітку, як я, окрасою прем’єри!) У кожнім разі я скористаюся з нагоди й проведу невеличкі вакації в мами й тата в Гортені. Просто перепочину, побуду сама собою. Якщо часом тебе занесе в ті краї, ми, напевне, могли б зустрітися й випити келих шампанського. Попри все я думатиму про тебе.

Твоя Діана

— Ми ж повинні були розпечатувати його разом! — дорікнув Сіґмунд Маркусові, коли десь за годину вони вже сиділи вдвох під брезентом.

— Мені урвався терпець.

— Ну, не будемо товкти воду в ступі, — коротко відповів Сіґмунд. — Нам треба готуватися.

— До чого?

— До твоєї зустрічі з Діаною. У нас лишається тільки місяць.

— Лишенько! — скрикнув Маркус, ковтнувши повітря.

— Що за «лишенько»?

— Я… я не можу зустрітися з Діаною Мортенсен.

— Ти повинен.

— Навіщо?

— Ти їй потрібен.

— Вона такого не пише.

— Та ні, пише. Можеш прочитати між рядками. Вона їде до Норвегії не задля фільму. Вона їде задля тебе.

— Лишенько!

— Перестань лишенькати!

— Я лишенькатиму, скільки захочу.

— Не будь дитиною, Мавпусе.

— Не зви мене Мавпусом!

— Хіба ти не вихвалявся, скільки в тебе фантазії?

— Не вихвалявся. То ти вихвалявся.

— Он як, і хто ж тоді ходить з батьком кожного літа на льодовик, га?

Вони рідко сварилися, а коли й сварилися, то Маркус завжди поступався, одначе цього разу страх перед зустріччю з Діаною Мортенсен був сильніший за почуття прикрощів, які пойняли його від сварки з Сіґмундом.

— Якщо я зустрінуся з Діаною Мортенсен, то знепритомнію.

— А якщо не зустрінешся, то станеться щось набагато гірше. Згадай Мерилін Монро!

— Навіщо мені її згадувати?

— Вона наклала на себе руки.

— Ти негідник, — сказав Маркус і пішов додому.

За якусь годину він зателефонував Сіґмундові.

— Зустрічаємося, — пошепки мовив він. — Що?

— Зустрічаємося в «ДД». За півгодини.

* * *

— Як ми будемо готуватися?

Він спитав тихо, ледь чутно, але дуже виразно, і голос його навіть не здригнувся. Він знав: якщо знехтує запрошенням Діани Мортенсен на келих шампанського в Гортені, то довіку собі того не подарує.

— Тобі треба вдавати з себе Маркуса Сімонсена молодшого.

Маркус перелякано витріщився на Сіґмунда. Його не заскочило зненацька те, що товариш уже розробив план, його вразило, наскільки той план був невдалий. Бо ж не молодшого, а старшого Сімонсена воліла бачити Діана. Та жалюгідний синок мільйонера — просто безглузда, ет, навіть нікудишня заміна справжнього мільйонера, який, на жаль, теж був липовий, бо його вигадав пришелепкуватий тринадцятилітній телепень!

— У Маркуса Сімонсена немає сина. Він не одружений.

— У нього є син від першого шлюбу. Маркус Сімонсен молодший.

Маркус відчув, як його кинуло в піт. Ставало дедалі тяжче пильнувати за всіма Маркусами Сімонсенами, що несподівано випірнули з небуття. Був справжній Маркус Сімонсен — він сам. Потім був липовий мільйонер і альпініст Маркус Сімонсен і ще липовіший Маркус Сімонсен молодший, цебто сам він, хоч усе-таки й не він.

— Чого його звуть молодшим? — хрипко спитав Маркус.

— Синів мільйонерів завжди звуть молодшими.

— Але ж я не син мільйонера.

— Ні. Тобі треба буде його вдавати.

— Вона не хоче зустрічатися з молодшим. Її цікавить старший.

— Авжеж, але молодший — викапаний татусь. Він зустрічається з Діаною й повертає їй віру в життя достоту так, як би це зробив старший.

Маркус глухо засміявся. Сіґмундові то було завиграшки. Він міг сидіти собі крячкою й ворушити своїм унікальним мозком для вибудови планів. Йому не треба було вдавати з себе ніякого молодшого. До речі, а чому б і ні? Сіґмунд був старший і набагато меткіший за Маркуса на язик. Прекрасна ідея. Маркус виклав її Сіґмундові. Той трохи зблід, але в голосі його зазвучала зневага:

— Злякався?

— Так, — відповів Маркус, і то була чиста правда.

— Це ж ти написав першого листа. Відповідальність лежить на тобі.

— Але не на молодшому. Це ти його вигадав. За молодшого відповідаєш ти.

Сіґмунд уважно подивився на Маркуса.

— Загадаємо на орла й решку. Випаде орел — виграєш ти, а решка — виграю я.

Перш ніж Маркус здобувся на слово, Сіґмунд вийняв із кишені монету й підкинув її в повітря. Монета впала орлом догори.

— Я виграв, — полегшено мовив Маркус. — Із Діаною зустрічаєшся ти.

— Що ти маєш на увазі?

— Ти ж програв.

— То ти вважаєш, що зустрічатися з Діаною — поразка?

— Ні, але…

— Оце такої ти про неї думки? Невже вона ні сіло ні впало стала прокаженою?

— Я не те мав на увазі…

— Якщо вона тобі видається якоюсь почварою, то не розумію, навіщо ти їй взагалі писав. Поразка! Зустрітися з людиною, на яку пів-Норвегії марить зирнути бодай оком! Я волів би вважати це перемогою!

— То й зустрічайся