Читати книгу - "Смарагд"

— Дурень! — гримнув на нього Юрко. — Куди ти дивився — вони ж браковані.

Данило вирвав із братових рук обнову, поліз усередину й намацав дірку, якої зовні не було видно.

Цілий вечір Юрко мудрував над новим взуттям. Злиденне студентське життя навчило його добре справлятися з шилом і дратвою, клеїти й латати зношені черевики. Ремонтував не тільки собі, а й іншим бідакам-студентам. І тепер, «почаклувавши», подав Данилові обнову:

— На, взувай. Місяць, може, й походиш, якщо по сухому.

Данило на те нічого не відповів, надягнув Юркові штани, трохи кращі за свої. Зайшов на протилежне крило поверху, де жив студент на прізвисько Магнат, заздрісний і жадібний не по роках, важко зітхнув, коли постукав у двері. Дехто вже спав, але Магнат лежав, втупивши очі в книжку. Підняв голову, запитав:

— Чого приперся мало не посеред ночі?

— Позич конспекта — у тебе розбірливий почерк, а я вранці поверну, — попросив Дань і подумки посміхнувся — Магнат уже не зводив очей із його взуття.

— Де взяв? — кивнув на ноги, ніби й не почув, про що він просив.

— Украв, — відповів Данило й сів на стілець навпроти.

— Я серйозно, — у Магната заздрісно загорілися очі.

— Коли серйозно, то дістав по блату, за п’ять червінців, — уточнив Данило про всяк випадок і ціну.

— Недорого, — протягнув Магнат розчаровано. — Мабуть, наші.

«Щоб ти сказився», — подумав Данило, який збирав ці гроші мало не всю зиму. Але знічев’я підняв одну ногу, потім другу, мовби роздивлявся туфлі.

— Схоже — італійські, — промовив так, наче запитував у себе самого. — А може, й американські. Знайомий казав — зносу не буде. А там, хто їх знає… Я в них не розбираюся.

— Продай, — Магнат підвівся з ліжка, підійшов і помацав туфлі. — Я тобі наверх десятку дам.

— Нема дурних, — аж «образився» Данило, — знаєш, як я їх діставав…

— Продай, — уже упрошував хлопець. — Вони мені до джинсів класно підійдуть, не те що під твої штани.

— А хіба під штани погано? — Дань підвівся зі стільця. — Усі казали — вищий клас.

— Брешуть, — Магнат смикнув його за штанину. — Наче на корові сідло.

— Тоді Юрко буде носити. Позич конспекта, а то вже пізно… — повернувся до дверей, мовби збирався йти.

— Я тобі двадцятку наверх дам, — заступив дорогу Магнат.

— Що я — спекулянт? — зніяковів Данило. — Може, вони тобі ще й не підійдуть. Ану поміряй, — і швиденько зняв туфлі.

Але Магнат спочатку надягнув фірмові джинси і вже потім узувся.

— Клас! — вигукнув Данило. — Мені б такі. Ладно — забирай.

До своєї кімнати йшов босоніж, тримав у руках товстого зошита, а в кишені лежало сімдесят карбованців.

— А як завтра порвуться? — запитав Юрко, не поділяючи радості брата. — Він і гроші забере, ще й пику натовче.

— Чого це? — заперечив Данило. — Я ж його не змушував купувати — він сам випросив. А за науку, брате, треба платити. — І додав насмішкувато: — Тільки скупий платить більше.

Навчання давалося легко, і вже у другому семестрі Данила вибрали у студентську раду й часто доручали громадську роботу. Та хлопець виконував її неохоче, лише заняття в художній самодіяльності не пропускав. Викладач, сивий літній чоловік, що мав консерваторську освіту, кілька вечорів прислухався до хлопця, потім почав працювати з ним окремо. А одного разу, коли вже нікого не було, сказав:

— Тобі б не тут вчитися. У тебе талант від Бога, а таке не кожному дається.

— Талант від Бога? — перепитав Данило, хоча й добре розумів сказане. І несподівано для викладача запитав: — А ви б не могли учити мене духовного співу?

— Якого? — здивувався той. — Духовного? Але ж за такий спів нас обох по голівці не погладять.

— Я знаю, — погодився Данило, — просто хотілося спробувати.

— Навіщо воно тобі? — сивий викладач спантеличено дивився на студента. — Ти хоча б уявляєш, що це таке?

Данило у відповідь стенув плечима, бо насправді чув лише сільських півчих, а тепер ось кілька разів їздив у Макарівку, поблизу райцентру, де уцілів мурований храм. І сам не знає, чому поїхав. Несміливо зайшов до церкви, став збоку, щоб нікому не заважати. Але на нього відразу звернули увагу, дехто глянув підозріло й відступив подалі. Кілька разів у його бік уважно подивився батюшка. Дань зніяковів під тим поглядом, навіть пожалкував, що прийшов, та, коли на криласах заспівали, забув про все на світі. Прийшов і наступної неділі. Мовчки слухав відправу, потім почав підспівувати. Молодий голос додав сили стареньким півчим, які спочатку здивовано, а тоді вдячно поглядали на хлопця.

Одного разу Юрко попередив брата:

— Доїздишся у Макарівку. Краще он іди підробляй у ресторан — хоча б користь буде.

— А що тут такого? Хочу — і їжджу, — заперечив Данило. — Яке чиє діло?

— Ти на свою пику в дзеркало глянь, — розсердився Юрко. — Пропаде щось у церкві — на кого скажуть?

Данило і сам знав, що так може бути, але в Макарівці до нього уже звикли й навіть перед Великоднем батюшка попросив, щоб прийшов співати на Всеношну.

Він прийшов. Й опівночі, коли заспівали: «Христос воскрес із мертвих…», голос юнака досягав такої сили, що навіть учорашні атеїсти здивовано відчували, як щось воскресає у їхніх душах, таке світле й таке неосяжне.

Одного разу бабусі з півчих забрали Данила на поминальний обід. Відспівали й сіли за стіл, як до хати зайшла викладачка технікуму, невисока, худорлява, з пучком волосся, скрученим у бублик. Поминали її близьку родичку, але Дань того не знав, і, коли жінка зайшла, у нього ложка випала з рук. Він зніяковіло глянув на бабусь, що сиділи поруч, і поліз під стіл. Та викладачка спинила:

— Коли вже сидиш — сиди — я тебе не бачила.

Після обіду підійшла й тихо попередила:

— Щоб я тебе і справді тут більше не бачила. Дивися, бо доспіваєшся, що гірко заплачеш. І не думай — я не жартую, доведеться викликати твого батька.

У Даня защеміло в грудях, він глянув жінці в очі й відповів:

— Я більше сюди не прийду.

Тиждень ходив мовчазний, а потім поїхав до Києва. Блукав широкими вулицями й вуличками, сідав то на один, то на інший тролейбус, поки віддалік не побачив церковні куполи. Вийшов із тролейбуса й зупинився біля воріт. Прочитав на табличці, що стоїть перед Покровським монастирем, і несміливо прочинив масивну хвіртку. Здивовано обводив поглядом зелене, засаджене квітами подвір’я. Неподалік черниці розвантажували дошки з великого автомобільного причепа. Юнака вразили жіночі обличчя зі слідами страждання і самозречення. Роздивлявся навколо, потім побачив, як через подвір’я ішла літня черниця, і пішов