Читати книгу - "Країна Мумі-тролів. Книга третя"

здуру налякала її тітка. Вона взяла на себе турботу про Нінні, хоча й не любила малятко. Я бачила тітку: то жахлива особа! Вона не злюка, таке ще можна було б зрозуміти, а холодна мов крига та зверхня.

— Що означає «зверхня»? — запитав Мумі-троль.

— Уяви собі, що ти зашпортався і гепнув просто на купку почищених грибів, — заходилася пояснювати Вітрогонка. — Природно було би розсердитися, але ж ні, твоя Мама не сердиться, а каже холодним нищівним голосом: «Я розумію, що саме так ти уявляєш собі танці, та я була би тобі вдячна, якби ти не вибрикував на грибах, які ми їстимемо». Ось так приблизно…

— Фе, як бридко, — скривився Мумі-троль.

— Правда? — підтримала його Вітрогонка. — Саме так поводилася ота тітка. Вона штрикала її зранку до ночі, аж дитя почало бліднути, втрачати обриси і врешті стало невидимим. У п’ятницю її вже зовсім не було видно. Тітка віддала мені дитину зі словами, що вона ніяк не може піклуватися про родичку, яку навіть побачити не може.

— І що ти зробила з тіткою? — округливши очі від зачудування, запитала Маленька Мю. — Завдала їй доброї прочуханки?

— Немає сенсу завдавати прочуханки зверхнім особам, — відповіла Вітрогонка. — Я забрала Нінні з собою і ось зараз привела до вас, щоб ви допомогли їй знову стати видимою.

На якийсь час запала мовчанка. Лише дощ барабанив по даху веранди. Усі глибоко задумались і не спускали очей з Вітрогонки.

— Вона розмовляє? — поцікавився Мумі-тато.

— Ні. Але тітка почепила їй на шию дзвоника, щоб знати, де вона…

Вітрогонка підвелася і знову визирнула надвір.

— Нінні! — гукнула у темряву.

Свіжий прохолодний запах осені увірвався до заскленої веранди, на мокру траву упав трикутник світла. За якусь мить почулось нерішуче теленькання, раз, удруге догори сходами і змовкло. На невеликій відстані від підлоги на чорній шворці висів маленький срібний дзвіночок. Нінні, мабуть, мала дуже тоненьку шийку.

— А ось і ти! — зраділа Вітрогонка. — Це твоя нова родина. Вони бувають іноді дивакуваті, та загалом добрі й привітні.

— Подайте малій стільчика, — звелів Тато. — А чистити гриби вона уміє?

— Я нічого не знаю про Нінні, — відповіла Вітрогонка. — Я лише привела її сюди. У мене зараз інші клопоти. Завітайте десь при нагоді до мене, розповісте, як вам ведеться. А тим часом бувайте!

Вітрогонка пішла собі, а вся родина мовчки видивлялася на порожній стілець та срібний дзвіночок. Раптом одна з лисичок поволі здійнялася в повітря. Невидимі лапки струсили глицю та піщинки, розрізали гриб на дрібні шматочки і переклали їх в миску. Новий грибок проплив у повітрі.

— Як цікаво! — захоплено вигукнула Маленька Мю.

— Хто знає, як її знову зробити видимою? — Тато був дуже стурбований. — Може, її слід відвести до лікаря?

— Гадаю, що в цьому немає потреби, — втрутилася Мама. — Можливо, їй хочеться якийсь час побути невидимкою. Вітрогонка казала, що вона сором’язлива.

Найліпше, на мою думку, дати дитині спокій, доки придумаємо, що робити далі.

На тому й погодилися.

Мама постелила Нінні у вільній мансарді у східному крилі будинку. Срібний дзвіночок дзеленчав позад неї, доки вона піднімалася сходами на горище, нагадуючи кошеня, яке колись жило з родиною Мумі-тролів. На столику біля ліжка Мумі-мама поставила склянку соку, поклала яблуко і три картаті карамельки. Карамельки давалися кожному перед сном. Потім Мама запалила свічку і сказала:

— А тепер Нінні спатиме. Спи донесхочу, якнайдовше. Уранці я накрию кавника грілкою, щоб твоя кава не вихолола. Якщо тобі стане лячно або чогось захочеться, достатньо зійти униз і подзвонити у дзвоника.

Мама побачила, як ковдра ледь піднялася і випнулася маленьким горбиком, а в подушці зробилася ямка.

Мумі-мама повернулася до своєї кімнати і відшукала стару бабусину книгу «Надійні засоби для домашнього лікування». «Від вроків». «Засоби від смутку». «Від простуди». Все не те. Мама гортала книжку в пошуках потрібного припису. Нарешті на останніх сторінках знайшла записи, зроблені бабусею, коли в неї вже тремтіли руки: «Коли обриси ваших знайомих розпливаються, і їх важко розгледіти». Ось воно! Яке щастя! Мама перечитала рецепт, який виявився дуже складним, і заходилася готувати ліки для маленької Нінні.

Дзвоник почав спускатися сходами, сходинка за сходинкою, з невеличкими паузами після кожного кроку. Мумі-троль чекав цього звуку увесь ранок. Однак найбільше зацікавлення нині викликав не срібний дзвоник, а лапки. Лапки Нінні обережно ступали по східцях, крихітні лапки з крихітними, міцно стиснутими, зляканими пальчиками. Видно було лише лапки, і від цього ставало якось не по собі.

Мумі-троль сховався за кахельною піччю й заворожено спостерігав за тими лапками, які потупцяли на веранду. Нінні пила каву. Горнятко то піднімалося, то опускалося. Потім вона з’їла скибку хліба з повидлом. Самотнє горнятко поплило з веранди до кухні, там його помили й поставили до шафки. Нінні була дуже охайною дитиною.

Мумі-троль кулею вилетів у садок.

— Мамо, — зарепетував він. — У неї з’явилися лапки! Лапки уже видно!

«Цього я й сподівалася, — подумала Мумі-мама, сидячи на яблуні. — Бабуся добре знала свою справу. Добре, що я здогадалася підмішати домашні ліки до кави».

— Чудово! — зрадів Мумі-тато. — А буде ще ліпше, коли з’явиться її писочок. Мені стає якось прикро на душі, коли доводиться розмовляти з невидимкою, яка, до того ж, не відповідає.

— Тсс, — застережливо шикнула Мама. Лапки Нінні стояли в траві серед опалих яблук.

— Привіт, Нінні! — загукала Маленька Мю. — Ти спала, як порося! Коли вже покажеш свого носа? Вигляд у тебе, мабуть, жахливий, якщо вже ти мусила стати невидимкою!

— Цить! — зашипів Мумі-троль. — Вона може образитися.

Він підійшов до Нінні й запобігливо мовив:

— Не звертай уваги на Мю! Вона — неотесана мюмля! У нас тобі нічого не загрожує. І про тітку-страхопудку не думай! Сюди їй зась!..

Лапки Нінні вмить зблідли, їх стало ледь видно у траві.

— Любчику, ти справжній осел! — розсердилася Мама. Хіба так важко збагнути, що не варто дитині нагадувати про минуле. Зірви собі яблуко і не плескай язиком!

Усі заходилися збирати яблука. Поступово лапки Нінні знову набули виразних обрисів і видряпалися на дерево.

Був гарний осінній ранок, носики трохи мерзли в затінку, але на сонці здавалося, ніби надворі майже літо. Світ навколо волого мерехтів після нічного дощу і яскрів барвами. Коли усі яблука зірвали (чи струсили), Тато приніс найбільший яблучний прес, і вони заходилися готувати яблучне пюре.

Мумі-троль крутив корбою, Мама насипала яблука, а Тато відносив наповнені слоїки на веранду. Маленька Мю сиділа на