Читати книгу - "Немезида"

всі подробиці й відповісти на всі ваші запитання.

Наші екскурсії тривають від двох до трьох тижнів. Містер Рейфаєл вважає, що ця конкретна екскурсія принесе вам особливу користь, адже ви відвідаєте ті регіони Англії, де, як йому відомо, ще ніколи не бували, і матимете нагоду помилуватися особливо гарними краєвидами та парковими ансамблями. Він подбав про те, щоб забезпечити вам найліпші умови й усі ті зручності, які ми зможемо вам надати.

Було б добре, якби ви змогли повідомити нас, у який день вам буде найзручніше відвідати нашу контору на Берклі-стріт?»

Міс Марпл згорнула листа, поклала його в сумочку, записала номер телефону екскурсійного бюро, подумала про кількох своїх подруг і зателефонувала двом із них — одна їздила на екскурсію, організовану фірмою «Екскурсії до знаменитих будівель і парків Великої Британії», і зберегла про неї якнайкращі спогади, друга особисто не брала участі в екскурсії, проте мала друзів, які подорожували за посередництвом цієї фірми і розповіли їй, що все було дуже добре організовано й екскурсія не була надто виснажливою для літніх людей, хоч і довелося платити дорого. Після цього міс Марпл зателефонувала на Берклі-стріт і сказала, що відвідає їх наступного вівторка.

Назавтра вона визнала за потрібне повідомити про свій намір Черрі.

— Можливо, незабаром я поїду на екскурсію, Черрі, — сказала вона.

— Екскурсію? — повторила Черрі. — Ви хочете купити туристичну путівку й поїхати за кордон?

— Я поїду не за кордон. Це буде екскурсія нашою країною, — сказала міс Марпл. — Ми оглядатимемо переважно історичні архітектурні пам’ятки та парки.

— Ви гадаєте, це добре у вашому віці? Такі поїздки дуже стомлюють, щоб ви знали. Іноді доводиться долати пішки не одну милю.

— Я почуваюся добре, — сказала міс Марпл, — і я чула, що на цих екскурсіях вони дбають про те, щоб люди зі слабким здоров’ям мали можливість перепочити.

— Я все ж таки радила б вам подбати про своє здоров’я, — сказала Черрі. — Мені не хотілося б, щоб ви впали від серцевого нападу, після того як натішитеся видовищем якогось надзвичайно гарного водограю абощо. Ви вже надто стара, пробачте мені за відвертість, щоб дозволяти собі такі розваги. Ще раз пробачте, можливо, мої слова здадуться вам надто брутальними, але я не хочу, щоб ви допровадили себе до лиха, докладаючи більших зусиль, аніж вам дозволено, чи щось таке.

— Я здатна подбати про себе, — сказала міс Марпл із виразом певної гідності.

— Робіть, як знаєте, але будьте обережні, — сказала Черрі.

Міс Марпл спакувала дорожню сумку, поїхала до Лондона й замовила там кімнату у скромному готелі («О, як чудово жилося мені в готелі «Бертрам», — подумала вона. — Але краще мені забути про ту розкіш, готель «Сент-Джордж» — цілком пристойне місце»). У призначений час вона з’явилася в екскурсійному бюро, де приємна жінка років тридцяти п’яти підвелася, щоб її привітати, назвалася місіс Сендбурн і повідомила, що вона особисто опікується цією екскурсією.

— Чи правильно я зрозуміла, — запитала міс Марпл, — що для мене ця поїздка…

І вона урвала мову, завагавшись.

Місіс Сендбурн, побачивши її легке збентеження, сказала:

— О, звичайно, можливо, я не досить чітко пояснила це в листі, якого надіслала вам. Містер Рейфаєл оплатив усі витрати.

— А вам відомо, що він помер? — запитала міс Марпл.

— О так, але він усе влаштував, ще коли був живий. Він сказав, що тяжко хворий, але хоче зробити приємність своєму дуже давньому другові, жінці, яка не мала змоги подорожувати стільки, скільки їй би хотілося.

II

Через два дні міс Марпл, узявши із собою невеличку сумку з нічними речами, а свою нову й гарну валізу віддавши водієві, сіла в надзвичайно комфортабельний і розкішний автобус, який виїхав із Лондона на північний захід. Вона заходилася вивчати список пасажирів, прикріплений до гарної брошури, у якій описувався маршрут автобуса й давалася розмаїта інформація про готелі, страви, прикметні місця, які вони мають відвідати. Там говорилося також, що в окремі дні була передбачена можливість обирати один із двох маршрутів, і делікатно натякалося, хоч і не наголошувалося на цьому, що перший рекомендується для молодих та енергійних, а другий особливо зручний для людей старшого віку, у яких болять ноги, які страждають від артриту або ревматизму й воліють сидіти й відпочивати, а не долати довгі відстані та підійматися на безліч пагорбів. Усе тут було організовано дуже добре й дуже тактовно.

Міс Марпл прочитала список пасажирів і окинула пильним поглядом людей, що їхали з нею в одному автобусі. Це було неважко, бо її супутники робили, по суті, те саме. Вони зупинялися на ній поглядом, як і на всіх інших, але ніхто, як могла помітити міс Марпл, не виявив до неї особливого інтересу.

Місіс Райзлі-Портер

Міс Джоана Крофорд

Полковник і місіс Вокер

Містер і місіс Батлер

Міс Елізабет Темпл

Професор Вонстед

Містер Річард Джеймсон

Міс Ламлі

Міс Бентем

Містер Каспар

Міс Кук

Міс Бароу

Містер Емлін Прайс

Міс Джейн Марпл

Тут були чотири жінки старшого віку. Міс Марпл окинула їх поглядом насамперед, щоб потім більше не повертатися до них. Дві подорожували разом. Міс Марпл оцінила їхній вік десь сімдесятьма роками. Їх можна було вважати приблизно її ровесницями. Одна з них явно належала до тієї породи жінок, які завжди чимось невдоволені й постійно на щось нарікають. Їй конче потрібні лише передні місця в автобусі, а як ні — то неодмінно задні. Вона хоче сидіти тільки на сонячному боці або здатна терпіти лише затінену сторону. Їй треба або більше свіжого повітря, або менше свіжого повітря. Ті двоє накрилися дорожнім пледом, обмотали шиї вовняними шарфами й тримали в руках цілий набір путівників. Вони здавалися дещо калічними, й у них, звичайно ж, боліли ноги, або спини, або коліна, а проте вони належали до того типу людей, яким похилий вік і хвороби не перешкоджають утішатися життям, поки воно їх не покинуло. Старі мегери, але не ті старі мегери, які полюбляють сидіти вдома. Міс Марпл зробила відповідний запис у невеличкому нотатнику, який узяла із собою.

В автобусі було п’ятнадцятеро людей, окрім неї та місіс Сендбурн. А що містер Рейфаєл умисне послав її в цю подорож, то принаймні один із п’ятнадцятьох пасажирів повинен мати якесь значення для неї. Або як джерело інформації, або як людина, що має стосунок до органів правосуддя чи якоїсь кримінальної справи, або навіть убивця. Убивця, який уже забрав чиєсь життя або готується забрати. Усе можливо, подумала міс Марпл, якщо до