Читати книгу - "Відкрите суспільство та його вороги"

те, що я міг би назвати «великим міфом Спарти» — нев'янучий і впливовий міф про вищість спартанських устрою та способу життя.)

Головна різниця між найкращою чи ідеальною державою й тимократією полягає в тому, що останній притаманний елемент нестабільності; колись монолітний правлячий клас тепер розділився, і саме це роз'єднання веде до наступного кроку, виродження в олігархію. До роз'єднання призвела властолюбність.

«Спершу,— каже Платон про молодого тимократа,— він чує, як його мати скаржиться, що її чоловік не належить до правителів...»12. Отож, він стає честолюбним і бажає виділитись. Але вирішальну роль у переході до наступного етапу зіграли конкуруючі й сприйнятливі соціальні тенденції.

«Ми повинні змалювати,— каже Платон,— як тимократія змінилася на олігархію... Навіть сліпий мусить бачити, як вона змінюється... Це скарбниця руйнує устрій. Вони (тимократи) почали із створення можливостей для похвальби і тринькання грішми, а для цього перекрутили закони, і вони самі, і їхні дружини перестали коритися їм...; і вони намагалися перевершити один одного». У такий спосіб виникає перший класовий конфлікт: між доброчесністю і грошима або між патріархальністю феодальної простоти і новітнім багатством. Перехід до олігархії завершується, коли багатії встановлюють закон, який «оголошує непридатними для виконання громадянських обов'язків усіх, чий статок не сягає зумовленого рівня. Ця зміна насаджується силою зброї, якщо погрози та шантаж не дали бажаного наслідку...»

Із встановленням олігархії досягається стан потенційної громадянської війни між олігархами і біднішими класами: «точнісінько, як хворе тіло... часом бореться саме із собою... так і хворе місто. Воно захворює і розпочинає війну із собою під найдрібнішим приводом, коли тій чи іншій партії вдається здобути підтримку або від міста олігархів, або від демократів. І хіба у хворому місті часом не вибухає громадянська боротьба, навіть без такої сторонньої підтримки?»13 Така громадянська війна народжує демократію: «Демократія народилася... коли перемогли бідняки, повбивавши одних.., повиганявши інших, а з рештою поділивши право на громадянство і державну службу, на умовах рівності...»

Платонів опис демократії є яскравою, але відверто ворожою і несправедливою пародією на політичне життя Афін і на демократичні переконання, які Перікл виклав у неперевершеній формі за три роки до народження Платона. (Пе-ріклова програма буде розглянута далі14 в розділі 10.) Платонів опис — це блискучий зразок політичної пропаганди, і ми можемо відчути, якої шкоди він повинен був заподіяти, коли візьмемо до уваги, приміром, що така людина як Адам, видатний учений і редактор «Держави», не зміг чинити опору риториці Платонового прилюдного осуду його рідного міста. «Платонів опис народження демократичної людини,— пише Адам15 — це один із найповажніших і найчудовіших зразків усієї нашої літератури, стародавньої і сучасної». І коли той самий автор провадить: «зображення демократичної людини як хамелеона людського суспільства є її портретом на всі часи», то ми розуміємо, що Платонові вдалося принаймні настроїти цього мислителя проти демократії, і можемо лише гадати про шкоду, завдану його отруйними писаннями, що без протидії подавалися не таким видатним умам...

Здається, що часто, коли Платонів стиль, за висловом Адама16, стає «високою хвилею піднесених думок, образів і слів», йому вкрай потрібна накидка, щоб прикрити лахміття і дірки в його аргументації, або навіть, як у наведеному випадку, повну відсутність логічних доказів. Замість них він вдається до образ, ототожнюючи свободу із беззаконням, волю із вседозволеністю, а рівність перед законом із безладдям. Демократів змальовано як людей розпусних, жадібних, пихатих, таких, що не поважають закони, безсоромних, лютих і жорстоких; як хижі звірі, вони живуть виключно задля насолоди і задовольняють будь-яку свою примху, свої надмірні й брудні бажання. («Вони натоптують свої животи, як звірі»,— так виклав цю думку Геракліт.) Платон звинувачує їх у тому, що вони називають «шанування лицемірством...; стриманість вони називають боягузтвом...; помірність і розважливість у витратах вони називають нікчемністю і брутальністю»17 і т. ін. «Є й інші подібні дрібниці,— пише Платон, коли потік його риторичних образ обміліває,— шкільний учитель боїться і підлещує своїх учнів..., а старі люди принижуються перед молодшими... щоб їх не вважали похмурими і деспотичними». (І це говорить Платон, творець Академії, вкладаючи ці слова в Сократові вуста і забуваючи, що той ніколи не був шкільним учителем, і навіть у похилому віці його ніколи не вважали ані похмурим, ані деспотичним. Його завжди любили не за те, що він принижувався перед молодими, а за те, що ставився до них, і до Платона в тому числі, як до своїх соратників та друзів. Платон же, і в нас є причини вірити цьому, був менш готовий до «приниження» і дискусій із своїми учнями.) «Та ось, досягнуто... вершини усього цього багатства свободи,— пише Платон далі,— коли раби, чоловіки й жінки, яких купили на ринку, стають такими ж вільними, як і їхні власники... До чого ж усе це призводить? Серця громадян стають такими вразливими, що вони дратуються лише на саму згадку про щось подібне до рабства і не терплять, коли хто-небудь вказує на його наявність... бо не хочуть мати над собою господаря». Тут, зрештою, Платон віддає належне своєму рідному містові, навіть якщо робить це мимохіть. Одним із найбільших здобутків афінської демократії було те, що вона по-людськи ставилася до рабів і що, попри негуманну пропаганду таких філософів, як Платон і Арістотель, за свідченнями самого Платона, впритул наблизилася до відміни рабства18.

Набагато ціннішим, хоча також навіяним ненавистю, є Платонів опис тиранії, а надто перехід до неї. Платон наполягає, що змальовує речі, які бачив на власні очі19; безперечно, він натякає на своє життя при дворі Діонісія Старшого, тирана Сіракуз. Перехід від демократії до тиранії, за словами Платона, найлегше здійснює популярний ватажок, що знає, як скористатися класовими протиріччями між багатими і бідними всередині демократичної держави, і котрому вдається створити гвардію або власне військо. Люди, що спершу вихваляли його, як поборника свободи, невдовзі стають рабами; а тоді вони мусять битися за нього у «низці війн, які він повинен повсякчас розв'язувати... бо хоче примусити людей вважати, що їм потрібен військовий вождь»20... З настанням тиранії утворюється наймерзенніша держава.

Дуже схоже дослідження різних форм уряду можна знайти у «Політику», де Платон розглядає «походження тирана і царя, олігархій, аристократій і демократій»21. Знову ми бачимо, що різні форми урядів, які існували в ті часи, пояснюються як принижені копії справжнього зразка чи «форми» держави, досконалої держави, норми для всіх імітацій, яка за переказами була дуже давно, за часів Кроноса, Зевсового батька. З тою лише різницею, що тут Платон розпізнає шість типів зіпсованих держав, але ця різниця несуттєва, якщо, зокрема, пригадати сказане