Читати книгу - "Полліанна"

Геть не схожий на інших!

— Ну, тут я, мабуть, погоджуся, — буркнула Ненсі.

— Та яка ж я рада, що він тепер зі мною говорить, — задоволено зауважила Полліанна.

Розділ 10. Сюрприз для місіс Сноу

Коли Полліанна знову прийшла навідати місіс Сноу, та, як і минулого разу, лежала в темній кімнаті.

— Це маленька дівчинка від міс Поллі, мамо, — втомленим голосом повідомила Міллі і залишила Полліанну наодинці з хворою.

— О, це справді ти? — почувся тихий голос із ліжка. — Я тебе пам'ятаю. Та тебе хто завгодно запам'ятав би, якби хоч раз побачив. Шкода, що ти не прийшла учора, мені якраз хотілося тебе побачити.

— Та ви що? Що ж, я рада, бо з учора минуло не так уже й багато часу, — радісно засміялася Полліанна, зайшовши до кімнати й акуратно поставивши кошика на стілець.

— Але ж тут і темно! Я вас зовсім не бачу! — вигукнула дівчинка й рішуче підійшла до вікна, щоб підняти фіранки. — Хочу подивитися, чи зробили ви таку зачіску, як я вам робила… бачу, що ні! Та нічого, це навіть добре, можливо, пізніше я знову вас розчешу, якщо дозволите. А тепер погляньте, що я вам принесла.

Жінка байдуже дивилася перед собою.

— Байдуже, як це виглядає, бо його смак від цього не зміниться, — пробурчала вона, однак перевела свій погляд на кошик. — То що там?

— А вгадайте! Чого б вам зараз хотілося? — і Полліанна підійшла до кошика. Її обличчя аж світилося від радощів. Хвора спохмурніла.

— Що ж, мені нічого не хочеться з того, про що я знаю, — зітхнула вона. — Майже все воно однакове на смак.

Полліанна кахикнула.

— Та не тепер! Вгадайте! Якби вам справді чогось хотілося, що б це було?

Жінка вагалася. Звісно, вона цього не усвідомлювала, однак вона вже давно звикла хотіти те, чого в неї не було. Тож вирішити, чого їй насправді хочеться, здавалося майже неможливим. Однак потрібно було сказати щось у відповідь — дивна дівчинка нетерпляче чекала.

— Що ж, можливо, баранячого буль…

— Він тут є! — вигукнула Полліанна.

— Але це зовсім не те, чого я насправді хочу, — зітхнула хвора, хоч у животі почало бурчати. — Правду кажучи, я б не відмовилась від курчати.

— О, курча тут теж є! — радісно сповістила Полліанна.

Жінка здивовано на неї поглянула.

— У тебе є і те, й інше? — запитала вона.

— Так — і на додачу ще й телячий холодець! — із тріумфом мовила Полліанна. — Я поміркувала й вирішила, що ви маєте отримати на обід те, чого вам справді хочеться; тож ми із Ненсі приготували для вас ці страви. Звісно, кожної потрошку — але ж вони всі тут! Я така рада, що вам захотілося курчати, — зізналася дівчинка, виймаючи із кошика три невеличкі мисочки. — Знаєте, я оце йшла до вас і думала: а якщо вам раптом захочеться рубця чи цибулі — словом, чогось такого, чого в мене немає! О, як би це було погано, адже я так старалася, щоб вам догодити! — засміялася дівчинка.

Відповіді не було. Хвора, здавалося, намагалась подумки знайти відповідь на якесь важливе питання.

— Ну от! Я залишу все це для вас, — мовила Полліанна, поставивши мисочки в рядок на столі. — Можливо, баранячого бульйону ви захочете завтра. До речі, як ви почуваєтеся? — ввічливо поцікавилася дівчинка.

— Поганенько, та дякую, що спитала, — пробурчала місіс Сноу, безпорадно відкинувшись на подушку. — Уранці мені й поспати не дали. Сусідська дівчина Неллі Хіґґінс почала вчитися музики, і цілісінький ранок грала, не вгаваючи. Мало з розуму мене не звела! Не знаю, що й робити!

Полліанна співчутливо похитала головою.

— Розумію вас, це просто жахливо. Так само було і з місіс Байт — однією леді з Жіночої допомоги. У неї якраз стався напад радикуліту, тож вона навіть поворухнутися в ліжку не могла. Вона казала, що їй було б значно легше, якби вона могла рухатися. А ви можете?

— Можу що?

— Крутитися, рухатися в ліжку, змінювати положення, якщо музика аж надто набридає?

Місіс Сноу витріщилася на дівчинку.

— Ну звісно ж, я можу рухатися в ліжку скільки мені заманеться, — трохи роздратовано мовила вона.

— Тоді ви маєте цьому радіти, правда-правда! — закивала Полліанна. — А от місіс Байт не могла — знаєте, не дуже покрутишся, коли в тебе радикуліт, навіть якщо дуже хочеться. Вона ледве це витримала — так їй хотілося розім'яти боки. А ще місіс Байт могла б збожеволіти, якби не вуха сестри її чоловіка.

— Вуха сестри?! А вони тут до чого?

Полліанна засміялася.

— О, я зовсім забула, що ви геть не знаєте Байтів. Розумієте, сестра містера Байта була глуха — абсолютно глуха. Вона приїхала погостювати. І коли в місіс Байт стався напад радикуліту, міс Байт залишилася, щоби допомогти в господарстві. Їй дуже важко було будь-що пояснювати, і після того щоразу коли місіс Байт чула звуки роялю по сусідству, вона була дуже рада, що може їх чути, незважаючи на те, що грали надто голосно. Вона якось подумала, що було б просто жахливо, якби вона нічого не чула, як чоловікова сестра. Розумієте, вона теж грала в мою гру — я їй про неї розповіла.

— У гру?

Дівчинка заплескала в долоні.

— Ну от, а я про неї геть забула! Гра полягає в тому, щоб радіти, місіс Сноу!

— Радіти? Що це означає?

— Я ж казала вам, що щось придумаю, пам'ятаєте? Ви попросили сказати, чому ви могли б радіти, коли лежите в ліжку цілісінький день.

— О! — видихнула жінка. — То ти про це. Так, я пригадую, але навіть не думала, що ти про це пам'ятатимеш.

— Ні-ні, я багато про це думала, — зауважила Полліанна, — і нарешті знайшла причину для радості! Було непросто, повірте! Це приємно, але непросто. Чесно кажучи, що складніше, то цікавіше грати. Спочатку мені нічого не спадало на думку, та врешті…

— І що, ти справді щось придумала? Що ж воно таке? — із неприхованим сарказмом запитала місіс Сноу.

Полліанна глибоко вдихнула.

— Я подумала, що ви можете радіти тому, що інші люди навколо вас здорові, і їм не потрібно лежати в ліжку.

Місіс Сноу, здавалося, мову відібрало. Її погляд зробився злим.

— Та невже?! — нарешті спромоглася сказати вона, хоча з усього було видно, що вдячності до дівчинки вона на відчуває.

— А тепер я хочу розповісти вам про мою гру, — запропонувала Полліанна. — Вам спочатку буде важко грати, але це так весело! І що важче — то веселіше! Ось послухайте.

І вона почала розповідати про місіонерський