Читати книгу - "Закон Братів Капранових"

читає художні книжки, може сміливо зараховувати себе до інтелігенції, до творчих людей, навіть якщо на роботі виконує роль інформаційного пролетаря. Скидаймо ланцюги інформаційного рабства! Крім них, нам немає чого втрачати. Ми вміємо думати і переживати, і жоден політик чи олігарх не заборонить нам цього.

Мозок та душа чимось подібні до м’язів - без регулярного тренування зсихаються. Хоч би ви в молоді літа були чемпіоном Європи, п’ять років без фізичних вправ - отримуйте радикуліт, десять років - інвалідність. Людина, яка не тренує душу, втрачає здатність співпереживати і стає душевним інвалідом - подивіться, скільки їх навкруги, особливо серед так званої “еліти”. І розумових інвалідів не менше. Два роки не читав книжок - каліка. І не важливо, що в юності знав напам’ять Достоєвського. Старі заслуги не мають значення, як не допомагає від радикуліту прикладання олімпійської медалі.

На превеликий жаль, зараз нами керують інваліди - духовні та розумові. І у інформаційному просторі завдають тон інваліди. Мало того - нас вони прагнуть зробити такими самими вбогими, якими є самі.

Чи треба протидіяти цьому? Безперечно. Як саме? Дуже просто - через емоційні враження, через мистецтво, через книжки. Особисто ми лобіювали б останній спосіб. 2007 рік проголошено Роком української книжки. І на честь цього пропонуємо простий експеримент. До-мовтеся з друзями, що протягом двох тижнів усі ви прочитаєте одну й ту саму книжку. А потім зберіться на пиво чи на каву і поговоріть - не про те, що бачили вчора по телевізору, не про політику, хай їй грець. А про книжку, яку прочитали. Бо зазвичай як воно буває - сідаєш зі старими друзями… робота у всіх різна, проблеми в кожного свої, спільних знайомих уже сто разів обговорено. От і залишається три варіанти: для жінок - ганчір’я, для чоловіків - футбол, і для всіх разом - вибори, коаліція, опозиція… Не набридло?

А так - усі щойно прочитали одну й ту саму книжку - один полається, другий похвалить, третій згадає, на що це подібно, посперечаєтеся. Ну і якщо сподобається, наступного разу можна буде зустрітися з приводу іншої книжки в іншому місці.

Не вабить такий варіант? Спробуйте інший. Ми в дитинстві, наприклад, любили читати вголос усією родиною. Грали в буріме (якщо хтось не знає - це складання віршів на задані рими). Грали в літературне лото, яке робила для нас наша мама, - гра нагадує покер, тільки на картках написано назви творів і треба зібрати комбінацію з творів одного автора (головна складність полягає в тому, що автор ніде не вказаний).

Ми певні, що ви знаєте ще триста способів подібних розваг включно з відвідуванням презентацій та автограф-сесій у книгарнях. То давайте їх застосуємо у боротьбі з інформаційним рабством. Разом ми обов’язково звільнимося від цих принизливих ланцюгів.

Ми - не раби, тобто не глядачі!

І глядачі - не ми!

Дядя Толя Унітаз

На вулиці брудно. Жовтогаряче листя, втоптане у перший сніг, перетворюється на гидку кашу.

Брудно на душі. Прочитавши газету, хочеться вимити руки, посидівши в інтернеті - прийняти душ. Перегляд телевізора останнім часом все більше нагадує дайвінг у вигрібній ямі. Мудрі інструктори-аналітики захоплено коментують колір та консистенцію отого всього, пояснюють, куди і чому воно попливло, та авторитетно передрікають: зараз з самих глибин підніметься отаке і отаке. Їм добре - вони можуть цим дихати без акваланга. А нам навіть через телевізійне скло смердить.

Перемикаєш на іншу програму, перегортаєш сторінку газети - а там газ. І знову немає чим дихати. Навіть по радіо - газ, хоч це і суперечить законам фізики. Пам’ятаємо, 1998-го року ми повернулися в Україну і були вражені тим, що кожен киянин на пам’ять знав частоту генерації електроенергії, і не тільки поточну, але й критичну, після якої - амба. Сьогодні в метро вам охоче розкажуть про граничну ціну енергоносіїв для вітчизняного експорту. Немовби це самі експортери їдуть у вагоні до станції “Хрещатик”.

А для відпочинку - пісні, танці й розмови з “зірками”, “шуткі юмора”, та конкурс “Міс Освенцим”, ой, пробачте, “Європа 2006” - щось середнє між репортажем із концтаборів та дефіле на об’їзній.

Вам подобається таке життя?

Нам - ні. І тому ми спробували розібратися у ситуації та знайти своє місце у цьому світі. Таке, щоб не дуже смерділо.

Отже, почнемо з політики. Це справа брудна - переконують нас звідусіль. Можемо погодитися. Але політики - не єдина брудна професія. Нашим сусідою у далекому дитинстві був дядя Толя Унітаз. За фахом - асенізатор, за покликанням - теж. Але він завжди перевдягався у чисте, коли не на роботі, та ретельно мив руки. Мабуть, тому, що був людиною простою і неосвіченою. А от освічені політики роблять інакше - самі копирсаючись у лайні, вони переконують нас із вами, що саме з нього створений весь світ. Моралі не існує, слово нічого не значить, порядність давно застаріла. Спеціально навчені люди - політологи - навіть мову спеціальну вигадали. Замість “брехня” говорять “ПіАр”, замість “покидьок” - “перспективний політик”, а зрада у них називається “гнучкістю”. Перемагає той, хто всіх обдурить, тому найбільш безчесна людина має бути отаманом - спікером, міністром, прем’єром.

Ми з вами, таким чином, не маємо шансів на політичну кар’єру, а значить, приречені бути другим сортом. І все це тільки з однієї причини - ми не покидьки. Ми наївно вважаємо, що добро все-таки відрізняється від зла і тому носимо презирливе прізвисько “електорат”. Максимум, на який може претендувати електорат, - проголосувати на виборах. За кого? Не смішіть. За “перспективного політика”, хіба вам погано пояснили?

Економіка - це трохи інше. Тут тон задають нові ба-гаті, по-французькому нувориші. В свою чергу вони поділяються на дві категорії - нуворишки та нуворюги. Останні ближчі до політики, перші - дальші. Але тих та інших об’єднує переконання: існує універсальне мірило для речей. Бабло, воно ж лаве, воно ж сармак, воно ж капуста, воно ж башлі… Башлі в руки - будуть звуки. Нема лаве - нема кохання. Якщо ти такий розумний - де твої гроші? Сиди і не гавкай.

Для нуворюг ми - другий сорт, тому що у нас немає бабок. Для політиків - другий сорт, бо у нас є совість.

Невже ми і справді другий сорт?

Давайте одразу визначимося, хто такі “ми”, щоб не плутатися. “Ми” - це ми з вами. Люди, які виробляють думки. Записують або просто обговорюють, слухають, додають, заперечують -