Читати книгу - "Намір!"

160
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 14 15 16 ... 61
Перейти на сторінку:
щось у діда, а дідо ніби захищається, дідо якийсь наляканий, баба теж до нього щось говорить, у кожному її слові отрута, і мені від цього стає жалко діда, бо він не може пояснити бабі з мамою щось дуже важливе, хоча так старається, що ледь сам не плаче. І я вловлюю ці нотки розпачу в голосі діда й сам починаю плакати, і дідо, не розуміючи, чому, теж починає плакати на кухні, і від того, що мій дідо – такий мудрий і старий дідо – плаче, я починаю плакати сильніше, і ми ніби резонуємо з ним на одній частоті, попадаємо в ту саму тональність і підсилюємо наше спільне ВЕЛИКЕ ГОРЕ, ми двоє, нас двоє, ми одне – а всі решта нас не розуміють

і тут з кухні на мій плач виходить мама, вона витягує мене з-під столу, а я реву на всю горлянку, мама бере мене на руки і заходить на кухню, вмикаючи по ходу верхнє світло, баба знову кидає щось образливе дідові, мовляв, налякав дитину, і сама хреститься, а дідо –

– мені здається, наче кухня – величезних розмірів зал, і посеред цього просто ру, на маленьцій табуреточці, сидить мій дідо, худенький як патичок, зісутулений, клаповухий, у великих кумедних окулярах, заплаканий, з обцьмоканими вусами, мій дідо дивиться на мене, а я дивлюся на нього з висоти маминих рук

Я зі здивуванням збагнув, що поринув у спогади просто посеред бабиної оповіді. Згадане було таким емоційним, що у мене в грудях стояло відчуття, як після плачу. Кімната з бабиним ліжком, бабою та каганцем дихала химерною несправжністю. Я відчував потребу усамітнитися і продихати ще кілька спогадів, які ладні були піднятись на поверхню.

Баба, не зауважуючи мого стану, говорила далі. А я, на очах позбуваючись контролю над собою, то виринав, то потопав у чомусь, схожому на сновидіння, де слова баби набирали образів, переплітаючись із відлуннями подій, свідком яких давним-давно був я сам

той самий період скандалів і хатніх таємниць. Дідо з того часу з хати виходив досить рідко. А по хаті ходив дуже смішно – ніби в нього підгиналися ноги. Коли вдома не було більш нікого, дідо позвав мене до себе на коліна. На вушко він мені сказав, щоби я сам ніколи не ходив за стайню, бо там «бабайка сидить». А я з власної волі туди б і не лазив – запущений сад за стайнею лякав мене й без попереджень. Лякав високою кропивою, густою тінню, і ще дечим… дечим схожим на сон

коли одного дня я таки поліз у «розвідку» за стайню. Роззираюся, чи ніхто мене не бачить. Світла хмарність на небі, поривчастий вітер пахне дощем. Висока трава на подвір’ї, і нікого з дорослих поблизу. З буди, виклавши на лапи морду, виглядає Муха. Я йду вузьким перелазом, наді мною височіють грубі стебла кропиви, якої я побоююсь. Але я маю патичка, патичком можна розсовувати кропиву і проходити боком. Високо притискаю до грудей лікті, але таки обпікаюся. Я долаю останніх кропив’яних вартових і бачу тепер сам сад – запущений периметр, де ростуть низькі покручені яблуньки, вони рясніють маленькими, як сливи, зелепухами. Сад дихає сирістю і таємничістю. Зненацька моє серце тьохкає – на траві я помічаю великий шматок церати на теплицю. Церата побіліла від погоди, знизу вкрита краплинами вологи. Чим довше я дивлюся на церату, тим страшніше мені стає. І тут наче якась сила починає мене притягувати до церати, ноги, мов не мої, самі ведуть мене до неї, я відчуваю, світ змінився і вигнувся, церата гіпнотизує мене, і враз, без попереджень, мовби від пориву вітру, вона зриваєтся з трави й кидається на мене, наче який звір, опадає на мене і хоче накрити з головою, мене окроплює водою і я не тямлячись, вириваюся з-під неї й біжу крізь кропиву, біжу і розумію, що церата женеться за мною, зараз вона накриє мене і забере, я вибігаю за ріг стайні й чимдуж біжу до Мухи в буду й забиваюся в сам її куток. Через якусь хвилю до мене в буду залазить і сама Муха, починає лизати мене в губи й дихати на мене смердючою пащею

потім до самого вечора я сидів у хаті, і покрадьки визирав з веранди на стайню, чи не лізе там церата. Того вечора була дуже неспокійна погода – здійнявся вітер, тряс шибами і гримів бляхою на горищі. Мені було страшно як ніколи. Щоби заспокоїтись, я розказав бабі, як мене налякала бабайка, яка ховалася під цератою. Баба казала, що то був вітер, але я не міг повірити в це. Мама теж заспокоювала, і цьоця, мамина сестра, заспокоювала. Неля з мене сміялася, я розплакався, і на неї нагримали. На шум у кухню зійшов дідо Іван. Він один нагримав на мене. Сказав, що то й була найсправжніша «бабайка», яка там НАСПРАВДІ живе, він це всім говорить, а йому ніхто не вірить. Якщо я хочу, аби мене вона забрала – моє право, я можу гуляти собі за хатою скільки влізе

вона тебе забере у жовті нори, – казав дідо, – забере назовсім

Коли я знову почув тіло, то зрозумів, що спав із відкритими очима, при цьому продовжуючи слухати, що розказувала баба і навіть ухитряючись кивати в потрібний момент. Я розтер обличчя, всівся краще на кріслі, поправив бабі подушку і спробував уловити, на чому перервалася бабина розповідь. В голові було пусто.

Чи то випадково, чи то так і мало бути, що баба якраз закінчувала розказувати про стайню і дідові страхи. Мовляв, дідові страхи з часом розвіялися (або, я так думаю, він навчився їх тримати при собі), хоч за хату все одно без крайньої потреби не ходив, так там все й заросло бур’яном.

Можливо, дідо змирився зі становищем жертви інтриг. Почався новий період життя на пенсії, і дідо став читати книжки . «Які? – «Іностранні». Дідо ще з ВУЗу трохи знав іспанську, а як прийшла година, взявся вчити її, як має бути. Тоді, десь у кінці сімдесятих, це було більш ніж ризиковано. Як на бабу, то краще вже тихо бути собі вар’ятунцьом, ніж наражатися на обшуки та заслання через невдалий вибір інтересів.

Але дідо, гадаю, розумів це й сам. І, як прикриття (а може, як істинне покликання?), зайнявся перекладом іспаномовної літератури. При чому, робилося це прикриття зі знанням справи – дідо

1 ... 14 15 16 ... 61
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Намір!», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Намір!"