Читати книгу - "Архе"
- Жанр: Сучасна проза 📚📝🏙️
- Автор: Любомир Андрійович Дереш
«Архе» — остроумная, ироническая интерпретация распространенной в современной поп-культуре темы теории сговора.
Герою неожиданно открывается тайна вселенского сговора, которую он должен разоблачить и уничтожить. Но вселенский сговор по Дерешу служит не для манипулирования людьми с целью получить власть и богатство. И «Тайный орден» тут составляют не серые кардиналы, колдуны или избранная элита: это, скорее, невидимые демиурги, которые играются с миром, поскольку им известны законы и тайная механика бытия. В то же время иллюзия, в которой живут «непосвященные», — это обычная, известная из школьной программы эвклидова геометрия. Гротескность этого сюжетного хода автор подчеркивает тем, что и сама теория сговора, и способы противостояния ей провозглашаются и разыгрываются представителями молодежной наркокультуры. К тому же происходит все это только в их сознании, деформированном психоактивными веществами. События романа разворачиваются среди «странных», зачастую полуразрушенных и покинутых зданий и мест современного Львова. Там собираются представители разнообразных «молодежных тусовок». В романе описаны сборища и ритуалы «городских субкультур»… Главные герои романа путешествуют по современному Львову, как по лабиринту. Сюжет наполнен динамическими приключениями, неожиданными развязками и не банальными наблюдениями. Дереш и сам появляется в собственном тексте — и как автор, и как один из персонажей.
Автор использует универсальные культурные коды, что делает книгу доступной и понятной для широкой читательской аудитории.
Награды: лауреат читательского рейтинга журнала «Корреспондент» за 2006 год
Любко ДЕРЕШ ОБЕРЕЖНО! Даний текст самоусвідомлюється.
Архетипові формати: — звичайний режим уваги; — стан зміненої свідомості тексту; — розширене сприйняття текстом читача;
— СТАН ГОТОВНОСТІ; — р о з ч и н е н н я с м и с л і в.
Надмірна концентрація уваги на Об’єктах може призвести до короткотривалих емоційних коливань. Не розглядати за кермом.
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Любко Дереш
АРХЕ
монолог, який усе ще триває
Терезі, шукачці свободи, любительці кашалотів
Терезка і води тиші
РОЗДІЛ ПЕРШИЙ
Терезка і тощо
1
Своєю появою десь між пермом і тріасом сонечко семи крапкове (також знане як Coccinella septempunctata) ство рило справжню архаїчну сенсацію.
Воно вилізло з за обрію бруньки на самісінькому чубкові дерева ґінґко, вказуючи білими цятками на палаючий оран жем захід. У мить тріумфу сонечко нагадувало сяючу пла нету, що затулила сонце. На півкулі маренового в чорну цятку панцира лищали неозорі хітинові полиски. Сонечко завмерло на тлі велетенського сонячного диска і вмиротво рено заворушило вусиками.
Так на світ необов’язковим транзитом з’явилося сонечко, найгармонійніша серед присутніх на планеті істот. І хоч у реальності, доступній нашому сприйняттю, сонечка семи крапкові проводять всього шосту частину відведеного їм часу, саме вони підтримують у людині відчуття спокою та злагоди із самим собою. У світовій свідомості образ сонечка так міцно пов’язаний з епохою праящерів, що й досі, коли бачиш цього щокатого малюка, згадуються не корови на леваді — згадуються папороті, плауни і динозаври.
Лускатий циліндр попелу відлупився від сиґарети і впав у траву. Терезка зупинила зір на жевріючому кінчику, що сам собою тягнувся до фільтра. Сонечко вилізло на травину.
Терезка перевернулася на живіт, затягнулася й пустила дим у небо серпня.
Був останній день літа. …потім він вигадав новий спосіб запису слів, коли літери не вимальовувались послідовно одна за одною, а накладались одна на одну. Вже після дванадцятої літери на пергаменті виникав суцільний чорний квадрат.
В.Єшкілєв, Квадрати чорний та червоний
2
Що могла Терезка на прізвисько Температура розповісти про саму себе?
Вона була жахливим співрозмовником — поки видавиш із неї слово, всі нерви з’їси. Більшість народу, з яким вона спілкувалася, і досі переконана, що з них невимушено знущалися.
Кожен дослідник біографії Температури на перших же кроках відчував, як невідома сила стає на заваді й не дозволяє бачити образ Терезки цілісно. У гру вступає непояснима тугість, яка затягує внутрішній зір рябим шерехтінням. (Це дратує — коли дивишся на когось, але не можеш побачити його двома очима нараз). На цю дівчинку взагалі важко дивитися прямо, важко у фізичному значенні: очі несамохіть зісковзують униз і вправо. А хто дивиться просто, у того ріже в очах і болить голова. Це не можна пояснити, але це правда. (Підказка: причина — в особливому ґатунку магії, який опанувала Терезка. Свідченням її сили є відсутність зачіпок, уже помічена уявним біографом.)
3
Заглядати в чужі сумки цікаво і трохи небезпечно. Що там?
Ксерокопії конспектів лекцій проф. Лобачевського (дуже цінні, треба повернути доцентові Козлику). Компас; люстерко; засохла живиця; воронячі пера; букові горішки; фотоапарат «мильниця»; пляшечка прозора (наповнена в’язкою, пінистою від слини субстанцією, закручена білим корком) і пляшечка зелена (із жовтим корком, практично порожня, на дні два ковтки води). Жменя слимакових мушель кольору «бірюза» (у темряві мушельки світяться).
Навіщо, питається? Навіщо це тобі, мишко? Чи ти здуріла?
4
Температура вважала себе боягузкою. Вона важила сорок дев’ять кілограмів і мала худі ноги. Комплексувала з приводу власної зовнішності, але це типово. (Звідти, між іншим, можна простежити її бажання стати невидимкою). Була завбільшки з лилика, гарячою та прозорою, з бровами, що нагадували вуса шовкопряда кульбабкового (Lemonie taraxaci), і з сухожиллями, напнутими, немов линви на вітрильнику. У неї серце кита — велике і спокійне. Чотири камерне.
Терезка схильна до ніяковінь. Їй видавалося, що ніяковіння — найтактовніший спосіб переконати співрозмовника, буцім сказане направду заганяє її в глухий кут. Наче її це зачіпає. Наче вона — хо хо хо! — справді чула, про що з нею говорять. Коли Ви думаєте, що Тереза киває Вам на підтвердження Ваших слів, не будьте смішними. Їй просто подобається відчувати, як по шиї ковзають сухожилля.
Ви будете сміятись, але кожного разу, коли вона вдавала, буцім ніяковіє, губить слова чи втрачає думку, їй просто робилося ліньки підтримувати таку нав’язливу галюци націю, як Ви (з приводу чого див. вище).
Терезка Температура, найхоробріша дівчинка на світі, любила дітей і твердо вирішила стати вихователькою в дитсадочку. Це було таке рішення, яке приймається у стані особливого загострення свідомості. Коли хтось, наприклад, остаточно вирішує стати геологом, або богословом, чи океанологом. Коли інтерес до предмета затьмарює сам предмет. Якраз такий шлях вона й подолала.
Малі діти усвідомлюють, як щосекунди бачать НОВЕ.
Дорослі на тлі дітей здавалися сліпими. Дорослі з оточення Терезки були впевнені, буцім встигли побачити все, і це робило їх важкими і кумарними.
Тому з дітьми їй було легко. Вони виділяли якесь молочко.
5
Літо цього року видалося їй найтихішим літом у житті.
Кожна дія, кожен жест вібрував особливою увагою, наче перебував у фокусі невидимого ультрафіолету. Кожен погляд заштовхував її у німоту — затишну, віддалену і прохолодну. Якось цим поглядом вона збила з ніг пере хожого.
Снідала вона салатом із посолених настурцій на олії та канапкою з сиром. Запивала це чаєм — чорним, якщо виспалась, і зеленим, якщо ні. Вмикала радіоколгоспник.
Зранку їй подобалося, як від холодних стін кухні відби вається голос диктора, той самий, що у дитинстві.
По трапезі Терезка викурювала сиґарету. Палила вона вже понад рік, і збиралася кинути. Бридкий смак заїдала двома ложками згущеного молока або жменькою митих родзинок.
Потім націджувала воду в пластикову пляшечку з під лимонаду, вдягала шльопки і набирала з баклажки повний рот води. Замикала квартиру і рушала геть.
Відколи Терезка почала збирати «води тиші», її накрило світлом.
Літо звучало як масивний гул безмов’я. Очі стали гарячими, розкрилися по кутиках і безперестанку іскрили.
Цілий день Терезка слухала, як за спиною шльопають по п’ятках шльопки. Гіпнотично.
Всі речі, що з ними доводилося мати справу цього літа, чомусь поверталися тим боком, з якого роздивлятися їх було найприємніше. Цілолітня тиша і безстрашність закували її у сяючу невидиму броню — міцну й невагому. І жодна неприємність не могла підкрастися ближче, ніж на відстань прямого копняка. Невидима сила напнулася довкола неї прохолодним вітерцем, що циркулював зліва направо і зверху вниз, а також у зворотніх напрямках, наче Терезка стала невеличким циклоном.
Терезка, (цей кажан серед білого дня — цей прозорий, нечутний нетопирець із розфокусованим поглядом, шустка вечірниця гігантська, нічниця триколірна, великий підковоніс, широ ковух звичайний
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Архе», після закриття браузера.
