Читати книгу - "Яр"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Передъяви документы!
Максим поволі звівся на ноги, та тільки глузливо скривив губи. Охоронець був неозброєний, єдиною його зброєю лишався той молоточок на довгій ручці, але ним знизу він Максима не досягав. Люди вештались тільки на станції, навіть старий, що не вважав «Домбас» Україною, певно, відчувши щось недобре, побрав козу й намагався зникнути за шахтарськими городцями. Охоронець відчув себе зовсім безпорадним, спочатку спробував підкликати діда, щоб послати його за підмогою, а коли дід, не чуючи або вдаючи глухенького, зник потойбіч обрідних кущиків кукурудзи та соняшників, підступив ще на крок до Максима й проказав удавано доброзичливим тоном:
— Да ты чё? Пойдем ко мне в пульман — вон он впереди. Там у меня все удобства, лучше, чем в купейном. Я думал, ты какой бродяга, а если у тебя с документами ажур, так чё будешь жариться-то на этой жестянке!..
Він говорив і говорив, але очі його тим часом неспокійно шастали вздовж вагонів, і Максим не мав жодних сумнівів щодо справжнього задуму цього залізничника в бувалій у бувальцях формі зовсім іншого зразка. «Невже це мене втелющило до військового ешелону?» — подумав Максим, хоча майже всі вагони-платформи були порожні. Але він на диво собі подумав про це дуже спокійно, бо нічого не віщувало про пряму небезпеку, тим більше цей недолугий охоронець із безневинним молоточком у руках.
Я не врахував людської злоби й тупої впертости, які часом бувають страшніші за найстрашнішу зброю. Цей залізничник виявився того самого роду-племені, що й уславлений на увесь наш концтабір караульний Ципльоночкін. Ципльоночок — так ми його називали — добровільно, ніким не спонукуваний, переслідував нас через усю тундру навіть тоді, коли це здавалося неможливим.
Не менш упертим виявився й залізничник у старій чекістській формі та з молоточком у руці. Він був наче моя лиха доля. Тепер, коли я про все це думаю, мені здається, що той день і той чоловік відіграли в моєму житті значно більшу роль, ніж на них покладалось провидінням. Так сталося, що я мусив утікати від нього цілий день.
Коли він почав був запрошувати мене до свого пульмана, де нібито було краще, ніж у купейному вагоні, я тільки зверхньо посміхнувся. Знизу я був для його молоточка недосяжним, а коли б він вирішив здертися на платформу, я легко перешкодив би йому здійснити це. Отже, він міг мене лише вмовляти. Чого він до мене вчепився — я не знав, очевидно, з простої професійної звички. Колись, іще хлопчиком, я спостерігав за поведінкою богомола. Це хижа ненажерлива комаха, але вона може по кільканадцять хвилин сидіти нерухомо, якщо поряд із нею теж нічого не рухається. Є такі спокійні мушки — коли сідає, то просто сидить. Богомол може дивитися на неї скільки завгодно, та варто мушці знятися, як вона враз опиняється в страшних шипатих лабетах богомола, бо той хижак хапає тільки те, що ворушиться. Такі хапальні інстинкти розвиваються і в деяких людей.
Мій поїзд сіпнуло, уздовж платформ пройшла прикра судома з переляскуванням буферів. Мене схитнуло, але я помітив тривогу в очах свого «доброзичливця».
— Прыгай! — уже загрозливо гукнув він мені, та коли я й далі стояв і глузливо дивився на нього, він люто блимнув на мене й швиденько побіг уперед наздоганяти свій пульман, доки потяг не набрав швидкости.
Тільки-но він зник за бортами платформ, я переліз на приступок і стрибнув додолу. Їхати составом стало смертельно небезпечно, я добре знав норов цього типу людей. Станція виявилась не дуже велика, п'ять або шість паралельних колій, і коли «мій» состав прогуркотів і затих, я чималим колом обігнув станцію й сів у перших кущах під насипом, де лишилося всього дві паралельні колії. Тут я міг діждатися наступного поїзда в потрібному мені напрямку. Якщо він зупиниться на станції, то в цьому місці ще не встигне набрати надто великої швидкости й я зможу вчепитися за підніжку. Коли, звичайно, не буде інших перешкод.
Мені пощастило. Протягом півгодини один за одним пройшло чотири товарняки, два з них зупинялись на станції, на перший я не зважився сісти, бо деякі вагони були розчинені й звідти виглядали люди в однаковім одязі, але в другому я не помітив нічого підозрілого. Розігнавшись трохи за ходом поїзда, я легко вчепився в поручень і сів на гальмівній площадці ледь живого від старості двовісного вагона. Поїзд рухався повільно, перед наступною станцією зупинився й довго стояв під червоним семафором, нарешті рушив і став аж на четвертій чи п'ятій станції. Станція виявилася щільно забита й нас дуже швидко відправили далі. Обабіч то там, то там здіймались угору сиві конуси териконів, башти копрів та закіптюжені будівлі. Досі на мене ніхто й уваги не звернув, але мені страшенно хотілося їсти, а ще нестерпніше — нити. Я не зважувався вилазити зі свого нікому не потрібного затишного вагона, але на найближчій станції був просто змушений вилізти. Поїзд підкотив до станції швидко й так само швидко спинився. На сусідніх коліях праворуч і ліворуч стояли товарняки, двері всіх вагонів були широко розсунуті, а в самих вагонах та між коліями ворушилося безліч народу — червоноармійців. Потім я придивився пильніше й побачив у вагонах коней. Певно, в двох поїздах передислоковували цілий кавалерійський полк. Серед бійців одчувалася пригніченість, можливо, їх відправляли на фронт, і мені на мить похололо під ложечкою. Я не відчував цю війну своєю, навпаки, навіть бажав поразки владі, яка завдала мені й ще, можливо, багатьом мільйонам моїх співвітчизників нелюдських страждань. Чотирьох членів мого роду замордовано голодом, про долю решти я ще не мав жодного уявлення, і все-таки мені похололо під ложечкою, бо я мовби аж тепер відчув, що це не тільки війна, а доба фатальних перетворень.
Я не боявся війни як кривавого бенкету смерти, за роки каторги перебачив стільки смертей, наглих і повільних, що вигляд трупів перестав мене хвилювати, у мене просто атрофувалися ці людські почуття. І все-таки насувалося щось досі не бачене, здатне перевернути світ і поміняти місцями землю й небо.
У цій розворушеній і
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Яр», після закриття браузера.