Читати книгу - "Крізь безодню до світла"

повернувся до Віри, глянув на її спантеличене обличчя і відчув сморід, що був йому знайомий: це невблаганно насувалася безколірна і нестерпно смердюча лавина брехні, котра накривала його з головою. Він почав задихатись. Знову.

Вона, ця лавина, змітала всі його екстази, приборкувала всі хвилі піднесення. Бо була потужною і нарощувалась роками.

Погрози Катерини тут насправді ні до чого. Це було його особисте надбання. І з ним треба щось робити. Негайно.

Здається, вихід у нього є. Один-єдиний вихід…

…Влад дійшов фіналу своїх спогадів. Він допив рештки коньяку, розплатився і, похитуючись, побрів з кафе.

2

Місячне проміння розсіювалось по кімнаті прозорою синявою. Влад лежав у ліжку й дивився в стелю. Поряд лежала Віра. Її дихання було рівним і спокійним. Його ж мордувало безсоння.

Ну чому, чому він такий слабкий? Чому не може плюнути на все й жити, як колись? Це ж так просто! Він же вільна людина, котра вільна робити все, що йому заманеться! Чому ця жінка так запала йому в серце? Чому він боїться її скривдити?

Скільки їх у нього було, тих жінок! Скільки розривів, болісних і не дуже – для жінок, певна річ, бо він устигав насолодитись і збайдужіти до них усіх, – і що? Що тепер?

Так. Тепер він залежний від неї. Бо любить. Тож мусить усе їй розповісти. Він просто викладе перед нею всі карти. Що буде – те буде.

Звісно, він зробить це якомога делікатніше і згладить надто гострі кути, полегшивши потрясіння. Інакше не можна. Якщо вона його любить – пробачить і буде з ним. Якщо ж ні – отже, так мусить бути. Він намагатиметься не втратити її, але скине нарешті з себе цей важелезний панцир брехні.

Потім Влад начебто задрімав. І марилось йому щось химерне, сіре й усе в якомусь тумані. Спершу з туману зринуло обличчя Катерини. Воно було потворним і безформним. Потім, по черзі, являлись обличчя Юленьки, Надійки, Тетянки, Ганнусі. Десь віддалік, окремо від усіх, виднілося лице Людмили. Влад дивився на них і відчував, що не вистачає когось іще. Кого ж? Він озирався, очікуючи побачити когось, але нікого більше не було. Лиця оточували його щільним колом, шкірились йому хижими посмішками й підморгували. Обличчя Катерини спотворила дивна гримаса. Влад кинувся навтьоки. Бігти було важко, але він намагався не сповільнювати швидкості. Раптом удалині з’явилось ще одне лице – Вірине. Він озирнувся. Шість облич лишились далеко позаду, поступово розчиняючись у мареві. Він рушив далі, щоб дістатись нарешті Віри, але не встиг: попереду вже була порожнеча. Влад остовпів. Куди ж іти? Що він має робити тепер?..

Влад розплющив очі й обтер спітніле чоло. Марення було неприємним і лишило недобрий осад. Із вікна вже прозирали сонячні промені. Віра ще спала. Влад підвівся з постелі й побрів на кухню. Зварив міцну каву, сів за стіл і замислився.

Що ж його робити? Може, не варто поспішати з одкровеннями? Цей сон йому не сподобався. Хоч він не вірив у якесь значення снів – точніше, вважав їх продуктами перетравлення щоденних подій та емоцій, – цей сон йому видався віщим.

А раптом він зараз відкриється перед Вірою, розповість про всі свої гріхи, а вона лишить його, гримнувши дверима? Він не може її втратити. Не може. Зачекати, чи що… Так. Він зачекає. І добре все обдумає ще раз. Ну навіщо поспішати?

А може… А може, почати збирати «досьє» на Катерину?! Бити її – її ж картою? Це гарна ідея, чорт забирай! Хтозна, які секрети має ця мегазірка і від кого вона їх приховує?

Влад зосереджено сьорбав каву, і, здавалось, у мізках прояснювалось. Містер Влад Холмс, геній детективу, розпочне власне приватне розслідування, і зовсім скоро ця мегадурепа, котра мала необережність мерзенно шантажувати його, поплатиться за свою дурість.

От що то свіжа голова! Влад полегшено відкинувся на спинку стільця, закинув ногу на ногу й випив залишки кави.

До кухні увійшла Віра. Вона подивилася на нього якось сумно, але всміхнулась.

– Чому не розбудив мене?

– Ти так гарно спала, кицю, не хотів тривожити твого сну. Зараз зварю тобі каву, чекай… – Влад підхопився зі стільця.

– Не треба, котику, я сама.

Віра звичним рухом відчинила шафку, де стояли скляні баночки з кавою і чаєм.

Влад стежив за її рухами і відчув, як у повітрі зависнуло напруження. Їхні слова звучали механічно, вимушено. Усе