Читати книгу - "Місто кісток"

– Я сміявся, бо прояви кохання завжди мене смішать, особливо нероздільного, – сказав він. – І тому, що такого приземленого, як твій Саймон, я ще в житті не стрічав. І тому, що Годж думав, що ти можеш бути небезпечною, але якщо й насправді так, то ти навіть не здогадуєшся про це.

– Я небезпечна? – повторила з подивом Клері. – Я на власні очі бачила, як ти вбив когось минулої ночі, як ти заїхав йому ножем під ребра, і… «я бачила, як він рвав тебе пальцями, схожими на леза бритви. Ти був пошматований і стікав кров’ю, а зараз виглядаєш неушкодженим».

– Може, я і вбивця, – сказав Джейс, – але усвідомлюю це. А ти можеш сказати те саме?

– Як ти і сказав, я – звичайна людина. А хто такий Годж?

– Мій наставник. І на твоєму місці я б не поспішав зараховувати себе до звичайних людей. – Він нахилився вперед. – Покажи мені свою праву руку.

– Мою праву руку? – повторила Клері.

Він ствердно кивнув.

– Якщо я покажу її тобі, ти даси мені спокій?

– Звичайно, – у його голосі були нотки втіхи.

Вона неохоче простягла праву руку. У слабкому світлі, що лилося з вікон кав’ярні, рука з ледь помітним ластовинням виглядала блідою. Клері почувалася незручно, наче вона підняла свою блузу, оголивши груди. Хлопець взяв її за руку й перевернув долонею догори.

– Нічого, – в його голосі почулося легке розчарування. – Ти ж не шульга, так?

– Ні, а що?

Він відпустив її руку та знизав плечима:

– Всім дітям Мисливців за тінями наносять руну voyance, пророкування долі, на праву руку або на ліву, якщо дитина – шульга, як і я, коли вони ще дуже малі. Це постійна руна, яка допомагає нам побачити Чарівний Світ.

Джейс показав їй тильну сторону долоні. Клері не побачила нічого незвичного.

– Я нічого не бачу, – мовила вона.

– Розслаб свій розум, – запропонував хлопець. – Почекай, і вона відкриється тобі. Наче щось спливає на поверхню води.

– Ти – божевільний, – сказала вона, але розслабилася, розглядаючи його руку, крихітні лінії на суглобах пальців, довгі фаланги…

І раптом наче знак «Стій» на світлофорі перед очима Клері з’явився символ. Чорні лінії утворювали малюнок, що нагадував око. Вона кліпнула – і все зникло.

– Тату?

Джейс самовдоволено всміхнувся й опустив руку.

– Я знав, що ти зможеш побачити її. Це не тату, а Знак. Ці руни випалені на нашій шкірі. Кожна руна має свою функцію. Деякі з них – постійні, але більшість зникають після використання.

– Це тому твої руки сьогодні ними не вкриті? – запитала вона. – Навіть коли я сконцентровуюсь?

– Саме тому, – задоволено відказав Джейс. – Я знав, що у тебе дар Бачення як мінімум. – Він зиркнув на небо. – Вже зовсім темно. Нам час йти.

– Нам? Я думала, ти відчепишся від мене.

– Я збрехав, – зовсім не збентежився Джейс. – Годж наказав привести тебе в Інститут. Він хоче поговорити з тобою.

– Чому це?

– Тому що ти знаєш про нас.

– Про нас? – повторила вона. – Тобто про таких, як ти? Людей, що вірять у демонів?

– Що вбивають їх, – сказав Джейс. – Ми – Мисливці за тінями. Принаймні, ми себе так називаємо. Жителі Нижньосвіту мають для нас менш приємні назви.

– Жителі Нижньосвіту?

– Діти Ночі. Чаклуни. Неземний люд. Чарівний Народ цього світу.

Клері похитала головою.

– Давай, продовжуй. Що там ще: русалки, перевертні, зомбі…

– Так, звичайно, вони існують, – повідомив їй Джейс. – Історії про них з’явилися не безпричинно. Вони базуються на фактах, навіть якщо приземлені думають, що це – міф. У Мисливців за тінями є приказка: всі історії правдиві. Хоча, правду кажучи, – додав він, – зомбі можна зустріти трохи південніше, де практикують вуду.

– А мумії? Вони тиняються лише Єгиптом?

– Не сміши мене. В мумій ніхто не вірить.

– Їх не існує?

– Звичайно, ні, – сказав Джейс. – Слухай, Годж пояснить усе це тобі, коли ви зустрінетесь.

Клері схрестила руки на грудях.

– А що як я не хочу його бачити?

– Твоя проблема. Ти прийдеш, добровільно чи ні – залежить від тебе.

Клері не вірила своїм вухам.

– Ти погрожуєш викрасти мене?

– Звісно, якщо ти так на це дивишся, – сказав Джейс.

Клері уже відкрила рот, щоб розгнівано заперечити, та