Читати книгу - "Місто кісток"

почулося різке деренчання. Її телефон знову дзвонив.

– Давай, відповідай, якщо хочеш, – шляхетно дозволив Джейс. Телефон стих, та за мить завівся знову, гучно та настирливо. Клері нахмурилась. Схоже, у мами здали нерви. Відвернувшись від Джейса, дівчина почала копирсатися в сумочці. Коли вона натрапила на телефон, він дзвонив уже втретє.

Вона піднесла його до вуха.

– Мамо?

– Клері, слава Богу! – Гострі шпичаки тривоги побігли по спині Клері. В маминому голосі була паніка. – Слухай мене…

– Все гаразд, мамо. Все чудово. Я уже вирушаю додому.

– Ні! – голос Джоселін скував жах. – Не йди додому! Ти зрозуміла мене, Клері? Не смій іти додому. Йди до Саймона. Іди просто до його будинку та залишайся там, поки я …

Її перебив якийсь шум, наче щось важке впало на підлогу, розбившись на друзки.

– Мамо! – закричала Клері. – Мам, з тобою все гаразд?

У трубці почулося голосне дзижчання. Крізь нього проривався голос Джоселін:

– Тільки обіцяй мені, що не підеш додому. Йди до Саймона й подзвони Люку. Скажи, що він знайшов мене…

Її слова поглинув шум, схожий на тріск сухого дерева.

– Хто тебе знайшов? Мамо, ти викликала поліцію? Ти…

Потік її запитань перервали звуки, які Клері ніколи не забуде: різке шарудіння й глухий удар. Клері почула, як її мама голосно вдихнула й сказала моторошно спокійним голосом:

– Я люблю тебе, Клері.

Телефон замовк.

– Мамо! – скрикнула Клері. – Мамо, алло?

«Виклик завершено», – висвітилося на екрані. Чому мама поклала слухавку?

– Клері, – сказав Джейс. Це вперше він звернувся до неї на ім’я. – Що відбувається?

Клері проігнорувала його. Вона розпачливо натискала кнопку виклику, намагаючись додзвонитися додому. Лінія постійно була зайнята.

Руки Клері почали труситися. Коли вона вкотре намагалася додзвонитися, телефон вислизнув з її тремтячих рук і важко вдарився об тротуар. Дівчина опустилася на коліна, щоб підняти його, та телефон не подавав ознак життя. Через весь екран виднілася довга тріщина.

– От лайно! – ледь стримуючи сльози, вона викинула його.

– Припини, – Джейс звів її на ноги, схопивши за зап’ястя. – Щось трапилося?

– Дай мені телефон, – попросила Клері й вихопила чорний продовгуватий металевий предмет із кишені його сорочки. – Я повинна…

– Це не телефон, – сказав Джейс, навіть не намагаючись відібрати його. – Це сенсор. Ти не зможеш ним користуватися.

– Я повинна подзвонити в поліцію!

– Спершу поясни мені, що сталося.

Вона намагалася висмикнути зап’ястя, але Джейс не послаблював хватку.

– Я можу допомогти тобі.

Лють захлиснула Клері, гарячим потоком ринула її венами. Не роздумуючи, дівчина вдарила його по обличчю, нігтями роздерши щоку. Від несподіванки Джейс відсахнувся. Вирвавшись, Клері кинулася в напрямку залитої світлом Сьомої авеню.

Добігши до вулиці, вона озирнулася, очікуючи побачити позаду Джейса. Але алея була порожня. Якусь мить дівчина непевно вдивлялася в тіні. Не помітивши ніяких рухів, Клері розвернулася й помчала додому.

Розділ 4
Равенер

Ніч ставала дедалі спекотнішою, Клері здалося, що вона не біжить, а пливе додому крізь киплячий суп. На розі рідного кварталу її спинило червоне світло світлофора. Вона нетерпляче переминалась із ноги на ногу, поки повз неї мчав потік автомобілів у розсіяному світлі фар. Вона спробувала знову подзвонити додому, але Джейс не збрехав їй. Це був зовсім не телефон. Принаймні, він не був схожий на жоден із телефонів, які Клері бачила раніше. На кнопках сенсора замість цифр були якісь дивні символи, й екран був відсутній.

Добігаючи до будинку, Клері помітила світло у вікнах другого поверху, – незаперечна ознака того, що її мама вдома. «Добре, – сказала вона собі. – Все гаразд». Але коли дівчина увійшла в під’їзд, її шлунок стиснувся. Верхня лампочка перегоріла. У вестибюлі було темно. Здавалося, тіні зловісно рухалися. Тремтячи від жаху, вона почала підніматися нагору.

– І куди це ти йдеш? – почувся голос.

Клері повернулася.

– Що за…

Вона замовкла. Очі вже звикли до присмерку, і дівчина змогла розгледіти велике крісло, що стояло перед зачиненими дверима мадам Доротеї. Стара вписувалася в нього, як роздута подушка. У напівтемряві Клері бачила тільки кругле напудрене обличчя,