Читати книгу - "Пришестя роботів: техніка і загроза майбутнього безробіття"

Однак Вінер висловлював свої погляди тоді, коли комп’ю­тери були величезними монстрами завбільшки з кімнату, чиї обчислення здійснювалися завдяки десяткам тисяч розпечених вакуумних радіоламп, певна кількість яких неодмінно згорала майже щодня [10]. Минуть десятиліття, перш ніж експонентна дуга прогресу підійме цифрові технології до такого рівня, при якому ці погляди зможуть мати під собою хоч якусь раціональну основу.

І ось ці десятиліття вже проминули, і настав час відвертої й неупередженої оцінки того впливу, який справила технологія на економіку. Дані свідчать, що навіть тоді, коли тривога з приводу негативного впливу трудозбережних технологій на зайнятість стихла і відійшла на манівці економічної думки, засади повоєнної доби процвітання американської економіки поступово почали змінюватися. Майже бездоганний історичний зв’язок між зростанням продуктивності праці та підвищенням доходів розірвався: заробітна плата більшості американців заклякла на місці, а в багатьох робітників навіть зменшилася; нерівність у доходах підскочила до рівня, небаченого після обвалу фондового ринку в 1929 році; а в нашому лексиконі міцно утвердилася нова фраза: «відновлення економіки, яке не супроводжується створенням нових робочих місць». Загалом можна нарахувати, щонайменше, сім економічних тенденцій, що свідчать про ту перетворювальну роль, яку судилося відіграти передовим інформаційним технологіям.

Сім убивчих тенденцій

Стагнація зарплат

У Сполучених Штатах 1973 рік став роком, багатим на історичні події. Адміністрація Ніксона заплуталася в тенетах Вотергейтського скандалу, а в жовтні ОПЕК запровадила нафтове ембарго, яке невдовзі мало призвести до довгих черг розлючених автомобілістів біля заправок по всій країні.

Та навіть тоді, коли Ніксон наближався по низхідній спіралі до своєї політичної смерті, в країні розгорталася інша історія. Вона почалася з події, що минула абсолютно непоміченою, однак позначила початок тенденції, якій, завдяки своїй значущості, однозначно судилося згодом затьмарити і Вотергейтський скандал, і нафтову кризу. Бо то був рік, коли середня зарплата американського робітника сягнула свого піку. Якщо вимірювати в доларах 2013 року, то в 1973 році типовий робітник (тобто виробничі і неадміністративні працівники в приватному секторі, які представляли більше половини зайнятого населення Сполучених Штатів) заробляв 767 доларів за тиждень. Наступного року реальна середня зарплата увійшла до періоду швидкого занепаду, від якого їй так і не вдалося цілком оговтатися. Минуло аж сорок років, але той самий робітник нині заробляє 664 доларів за тиждень, тобто на 13 % менше [11].

Ця історія матиме трохи кращий вигляд, якщо ми поглянемо на середній сімейний дохід. Протягом 1949–1973 років середній дохід родини в Сполучених Штатах зріс приблизно вдвічі: з близько 25 тисяч доларів до 50 тисяч доларів. Протягом цього періоду зростання середніх доходів родини майже повністю відображало зростання ВВП на душу населення. Три десятиліття по тому середній сімейний дохід збільшився приблизно до 61 тисяч доларів, тобто зріс на 22 %. Одначе це зростання було спричинене, головним чином, виходом жінок на ринок робочої сили. Якби ж сімейні доходи зростали в унісон з економічним підйомом (як було до 1973 року), то середня родина заробляла би сьогодні значно більше 90 тисяч доларів, тобто вполовину більше за ту 61 тисячу, яку вона фактично заробляє нині [12].

На рисунку 2.1 показане співвідношення між продуктивністю праці[9] (виміряної у вартості продукції, що її виробляє робітник за годину) та винагородою (до якої входить зарплата й пільги, які надає роботодавець), виплачуваною пересічному робітникові приватного сектору, починаючи з 1948 року й далі. Перший сегмент графіка (з 1948 по 1973 роки) показує, яким має бути це співвідношення на думку економістів. Зростання продуктивності йде майже в ідеальний унісон із винагородою. Добробут марширує угору і поширюється на всіх тих, хто робить свій внесок в економіку. А після середини 1970-х років дедалі ширший розрив між двома лініями є графічним зображенням того, як плоди інновацій з усієї економіки нині майже повністю потрапляють до власників підприємств та інвесторів, а не до робітників.

Попри чіткість і зрозумілість цього графіка, багато економістів і досі до кінця не усвідомили цю розбіжність між зростанням зарплати і продуктивністю праці. На рисунку 2.2 зображено, як показники зростання винагороди та продуктивності співвідносяться впродовж різних періодів аж до 1947 року. Продуктивність істотно обігнала винагороду в кожному з десятиліть, починаючи з 1980 року і далі.

Особливо різко ця розбіжність проявилася протягом 2000–2009 років, і хоча зростання продуктивності за цей період майже збігається з періодом 1947–1973 років, тобто золотою добою повоєнного добробуту, винагорода кульгає далеко позаду. Важко дивитися на цей графік і не збагнути, що зростання продуктивності буквально пожирає ті надбавки до зарплати, що їх отримують більшість робітників.