Читати книгу - "І раптом стукіт у двері"

потреби поводитися неввічливо. Він подумав про себе: якщо я тільки захочу, можу в будь-який момент прокинутись. Не те щоб він знав, що точно треба зробити, щоби прокинутися посеред сну. Можна вщипнути себе, але це зазвичай використовують у протилежній ситуації. До щипання вдаються тоді, коли вже прокинулись. Вочевидь, можна було б затримати повітря або просто сказати собі: «Прокидайся! Прокидайся!» І, можливо, якщо він просто відмовиться сприймати все навколо себе, якщо поставить усе під сумнів, усе це раптом розчиниться. У кожному разі для стресу підстав немає. Він може передусім поїсти. Авжеж, після обіду, вочевидь, якраз найкраще було би прокинутись. І коли Авішай справді починає думати про це, навіть коли закінчує їсти, поспіху нема. Спершу він може сходити на гурток — йому по-справжньому цікаво, що там буде, а потім, якщо ще буде світло надворі, він може пограти у футбол на шкільному майданчику. І вже коли Татусь прийде з роботи, лише тоді він прокинеться. Він міг би навіть розтягнути задоволення на наступні день або два, до якогось особливо важкого випробування.

— Про що ти замріявся? — запитує Мамуся, погладжуючи його лису голову. — У твоїх великих круглих очах крутиться так багато думок, що від одного погляду на них я почуваюся втомленою.

— Я думаю про пудинг, — бреше Авішай. — Цікаво, який пудинг ти приготувала — джемовий чи шоколадний.

— А чого б тобі хотілося? — запитує Мамуся.

— Пудинга, — відповідає Авішай пустотливо.

— Він готовий, — каже радісно його Мама і відчиняє холодильник. — Але якщо ти передумаєш, зробити джемовий так само просто. Це не займе і хвилини.

Колись у мене бували феноменальні стояки

Коли Ронель прокинувся того магічного вівторка і застав свого улюбленого тер’єра Дарка у себе між ногами за облизуванням ранкової ерекції, його тупий і відносно порожній мозок, наче бритва, прошила думка: «Чи це сексуально?» Іншими словами, чи Дарко облизував його пеніс так само, як він облизував пеніс Шнейдера — Шнейдер був цверґшнауцером, з яким Дарко намагався ввійти у сексуальний контакт щоразу, коли вони зустрічались у парку Меїр, — чи Дарко лизав пеніс свого хазяїна із тієї ж причини, що злизував краплі роси з духмяного листочка? Це було тривожне питання, хоч і не настільки тривожне, як питання про те, чи його дружина Неева з широкими стегнами, бува, не підозрювала його в тому, що він спить зі своєю діловою партнеркою Ренаною, і це пояснило би, чому вона така нелюб’язна з нею по телефону, або ж це справжня неприязнь?

— Ох, Дарку, Дарку, — пробурмотів Ронель із сумішшю жалості до себе та любові, — ти — єдина істота, яка по-справжньому любить мене.

Дарко, можливо, не розрізняв чоловічий статевий орган як такий, але завжди розрізняв своє ім’я, на що й відповів радісним гавкотом. І справді, краще бути псом, що має справу із собачими дилемами на кшталт «яке дерево мені обпісяти цього ранку», ніж бути Ронелем, що не здатен упоратися з такою банальною моральною дилемою: що менш огидне — трахати Ренану, коли вона нахилилася над туалетним столиком його дружини, чи просто на їхньому двоспальному ліжку. До речі, ця проблема має чимало наслідків. Тому що якби вона не мала значення, то зручніше було б трахатися на ліжку — і так воно й було. Або, приміром, фантазії про свою оголену дружину у процесі проникнення в Ренану якимось чином компенсують зраду, чи це всього лише ще одне збочення.

— Татко не збоченець, любий Дарку, — сказав Ронель, витягнувшись і вставши з ліжка. — Просто татко складна особа.

— Що? — запитала Неева, зазираючи до спальні. — Ти щось сказав?

— Я сказав Даркові, що повернуся додому пізно, тому що в мене ввечері зустріч із німцями, — відповів Ронель, встановивши зі своєю дружиною один із рідкісних зорових контактів.

— Ох, справді? — посміхнулася Неева. — І як Дарко на це відреагував?

— Ніяк, — відповів Ронель, одягаючи свої сірі штани. — Дарко приймає мене.

— Дарко також приймає собачу їжу фірми «Пурина», — відрізала Неева. — Стандарти в нього не надто високі.

Одна очевидна перевага роману з колегою полягає в тому, що всі ці романтичні вечері при свічах не обкладаються податком. Певна річ, це не єдиний бонус, але саме його Ронель, безумовно, цінував понад усе, тому що ніколи не почувався більш розслабленим і благим, ніж коли прикріплював до аркушів паперу рахунки, прикрашені подробицями і датами своїм власним почерком. І коли рахунок був не просто квитанцією для зменшення податку, а самим по собі емоційно зарядженим предметом, який дозволяв йому пригадати ніч успішного заняття сексом, задоволення від нього подвоювалось.

— Мені потрібен рахунок для мого податку, — сказав він офіціантові, наголошуючи на слові «податок», немовби в нашому маленькому світі існували якісь інші види рахунків. Офіціант кивнув Ронелю, ніби натякаючи, що знає сувору правду життя. Ронелеві він не подобався. Можливо, через дріб’язковість, із якою він виправляв їхню вимову під час замовлення, а можливо, через те, що він постійно ховав свою ліву руку за спиною, що нервувало Ронеля. А можливо, через те, що він був офіціантом, який жив із чайових — форми оплати, яка дратувала Ронеля, оскільки для неї не було місця в затишному лоні «неоподаткованих витрат».

— Що з тобою сьогодні? — запитала Ренана після того, як вони вирішили відмовитися від невдалої спроби дикого сексу на користь спільного перегляду рекламного каналу і поїдання кавуна.

— У мене стрес, — відповідає Ронель. — Стрес і