Читати книгу - "Фатальна помилка"

Давні літописи стверджують, що неподалік місця, де народився Юрій, було глибоке озеро. Жив у цьому озері древній змій, який розорював довколишні селища й убивав жителів. Щоб задобрити чудовисько, тамтешні жителі почали регулярно, за жеребом приносити йому в жертву юнака або дівицю. І от настала черга красуні Ніни — дочки місцевого правителя. Горопашну дівчину відвели на берег озера і прив’язали до розлогого дерева, де вона стала очікувати смерті, тремтячи від жаху.

Та коли змій виповз із вод озера й почав наближатися до красуні, на березі казна-звідки з’явився прекрасний воїн на білому коні, який довгим списом уразив чудовисько і таким чином врятував дівицю. Цим юнаком і був Юрій! Відтоді сміливця почали зображувати на іконах як уособлення перемоги над древнім змієм — тобто над злом. За переказом, Юрій Змієборець доводився родичем святій рівноапостольній Ніні. Перший храм на його честь був збудований царем Міріаном саме на місці її поховання — це в Грузії. І сталося це через шістдесят п’ять років після народження героя.

Ще через кілька століть Георгій Святогорець, або у перекладі — «Великий Синаксар», відкрив світові й житіє святого Юрія. В добу правління грузинської цариці Тамари образ святого Юрія, який вражає списом змія, з’явився на грузинських прапорах, а спеціальний георгіївський хрест залишається на прапорах і корогвах грузинської церкви дотепер. Цього святого вшановували скрізь на Русі, засновували монастирі на його честь не тільки в Києві, але також і в Новгороді. Дмитро Донськой зробив Георгія Переможця небесним заступником столиці Московського царства: адже місто це заснував київський князь Юрій Долгорукий. А московський князь Іоанн ІІІ включив зображення святого Георгія в герб міста Москви.

Учитель пильно подивився на завмерлого в кріслі учня й докінчив:

— Отак, хлопче! Тому кажу тобі: по праву пишайся своїм славетним ім’ям і зроби все можливе, щоб бути гідним його.

Ця розмова докорінно змінила як світогляд юного аристократа, так і його ставлення до навчання й до життя в цілому. Від того дня Юрій Немирич ніколи не засмучувався, ні на що більш не скаржився й навіть не плакав. Він успішно долав усі складнощі навчання в аріянській Академії, безупинно розвивав свої природні здібності й таланти.

За його зовнішністю можна було вирішити, що це простий, можливо, трохи дивакуватий хлопець, яких у світі безліч. Але перше враження було оманливим. Юрій вирізнявся залізним характером, прагнув скрізь бути першим і домагатися поставленої мети. Захоплювався верховою їздою й фехтуванням. Був увічливим, вихованим, мав гарні манери, неординарне мислення, загострене почуття справедливості й відповідальності.

Не за віком самостійний, вже на другому році навчання він вільно спілкувався і писав польською, латиною, італійською, німецькою, голландською, французькою, розумів і грецьку, і діалект московитів. Подальше навчання дозволило юному Немиричу вигострити абстрактний інтелект, він успішно вивчав такі дисципліни, як логіка, етика, риторика, теологія, основи правознавства й природничі науки, а також виявив неабиякі математичні здібності. Надзвичайно задоволений такими результатами, Йоахим Стегман усіляко заохочував Юрія до подальшого вдосконалення знань у цій царині. До одинадцяти років Юрій показав у математиці надзвичайні результати. Він доволі легко здолав низку трактатів, написаних корифеями, і зовсім вже зібрався присвятити життя вивченню цієї шляхетної науки, як раптом…

Несподівана подія 1623 року докорінним чином змінила погляди юного Немирича, відповідно змінилося й усе його подальше життя: вміло розохочені місцевими католиками, загони агресивно налаштованих «лісовчиків» на очах переляканих учнів улаштували моторошний погром в аріянській Академії міста Ракова, при цьому майже повністю знищили бібліотеку — чи не найціннішу в тутешніх землях.

У наступні роки Раків ще не раз зазнавав подібних нападів, але тепер учні Академії вже почали організовувати летючим ескадронам далеко не привітний прийом! Втім, у відповідь католики розширили царину зіткнень, нападаючи вже не тільки на школи й академії протестантів, але також грабуючи садиби й будинки відомих адептів протестантизму і православ’я. Вони калічили, вбивали супротивників католицизму, незважаючи на вік і стать жертв. Через сутички між католиками і протестантами загинули такі відомі унітаріанські діячі, як Валента Шмальц і Анджей Лубенецький. Ця поведінка заохочувалася королівською владою: його величність виконував те, що колись поставив за мету — винищити будь-яку «єресь»…

Особливі гоніння інакомислячих почастішали в 1625 році під час нападу Швеції на Річ Посполиту. Єзуїти нишпорили країною й поширювали чутки, що війну нібито спровокували та підтримують «польські брати». Це спричинило непоодинокі бунти і повстання. А на початку 1627 року влада Кракова видала указ, відповідно до якого повноправними громадянами міста могли стати лише ті іновірці, які навернуться у католицизм.

Через усі ці події численна родина Немиричів була змушена полишити зруйнований католиками Черняхів і переселитися в один із другорядних своїх маєтків, розташований подалі від Кракова. І звісно ж, молодий Юрій дуже гостро пережив такі потрясіння. Його світосприйняття перевернулося неповоротно, трансформація зачепила найпотаємніші глибини душі. Княжич зрозумів, що Річ Посполита потребує докорінної зміни застарілого державного устрою і що без військових сутичок у такій справі не обійдеться. Саме тому Юрій вирішив зайнятися політикою та військовою справою. Для цього було потрібно продовжити подальше навчання вже за кордоном.

Відтепер спадкоємець магнатського роду Немиричів вивчав переважно юриспруденцію й основні засади державної влади, штудіював праці Мартіна Руара, який підтримував тісні зв’язки з Гуго Гроцієм. Коли юнак відправився на навчання за кордон, то мав при собі цінні рекомендаційні листи до цього світоча міжнародного права.

Хотілось би приділити бодай трохи уваги раківській Академії: адже саме тут Юрій Немирич дістав середню освіту, тому, маючи відомості про навчальний заклад, можна краще зрозуміти особистість майбутнього пана генерального писаря.