Читати книгу - "Прощавай, рудий кіт"

на околицю. У центрі ще горять вогні, а там тиша! Темрява! А всього пів на десяту! Дощечки, вивіски… Застереження: «Злий собака!» Пусті вулиці… Іноді завиє собака на місяць, і це все!

Майя слухала його, широко розплющивши очі. Аарне ніяково спинився.

— Ти образилась?

— Ні. Але я вважаю, що ти не маєш права лаяти всіх цих людей. Хіба вони винні, що люблять тишу? Звідки ти знаєш, що вони погані? У тебе ж самого нема такого будинку!

У голосі Майї знову пролунали чужі нотки.

— Немає. Це правда.

— Ти мстиш тим, у кого є власні будинки. За що, Аарне?

І знов хлопцеві забракло слів.

— Коли ми зустрінемося?

— Коли хочеш.

— Завтра?

— Згода.

Аарне хотів обняти Майю, але вона відсторонила його і прошепотіла:

— Тс-с! З вікна можуть побачити…

Потім грюкнула хвіртка, загавкав сонний пес, клацнув замок. Аарне трохи постояв перед будинком, ніби жалкуючи про щось. І пішов додому.

Біля воріт тітоньки Іди він за звичкою глянув на годинника.

Пів на першу.

Чи справді такий довгий був цей туманний вечір?

Аарне завагався. Він уже двічі тягнувся рукою до того місця, де мав бути ключ, і не дотягувався: боявся що там пусто. Нарешті наважився.

Ключ був на місці!

Аарне відімкнув двері, зайшов до передпокою і зустрівся віч-на-віч з тітонькою Ідою. Вона стояла в нічній сорочці і важко, схвильовано дихала. У кімнаті за її спиною дзижчала на коротких хвилях якась англійська радіостанція.

— Заходь, — сказала тітонька Іда. — У нас буде довга і сумна розмова.

НІЧ

Ця ніч була як божевільний сон.

Тітонька сиділа на канапі, закутавши ноги ковдрою, і витирала очі. На її обличчі наче було написано: «Власне, нам нема про що більше говорити», і разом з тим воно світилося якоюсь надією. Нарешті вона почала, вимовляючи, певно, заздалегідь продумані слова.

— Аарне, я не хочу звинувачувати в усьому тебе. Зрештою, ти не винен, що тебе не навчили дотримуватися порядку… Мати просто розбалувала тебе своєю мавпячою любов’ю… А ти не можеш оцінити цього… Так… — Вона перейшла на офіційний тон. — Але я не знімаю з себе вини. Так. Я мала б більше вимагати, поки ще було не пізно… — Тітонька витерла очі. — Ну, та все це минеться. Все минає. Я знаю, я й сама була молодою… Адже не завжди мені було шістдесят років… Так. І якби ти інакше ставився до мене, то і я б тебе більше розуміла.

Коли тітонька говорила про свою молодість, у її голосі завжди бриніли жаль і сум. Здавалося, вона й сама не вірить у те, про що говорить, але намагається переконати себе. Тітонька випросталась і всміхнулася. Аарне зрозумів, що перша битва позаду. Спогади викликали на обличчі тітоньки дитячу усмішку. Тітонька розчулилась. Це була її найбільша слабість.

— Іди сюди, я розповім тобі…

Аарне сів у крісло. Тітонька, мабуть, думала, що хлопець сяде поруч неї, і відстань трохи збентежила її. Але вона опанувала себе і невдовзі полетіла у країну молодості, наче бджола до медового дерева.

— Пам'ятаю, вчилась я в останньому класі гімназії… На вулиці Лай — тепер це, здається, вулиця Мічуріна — завжди попадав мені назустріч один юнак. І раптом він звернув на мене увагу. І після того щоранку дивився… і ще як! Я була гарненькою — у мене ж високі вилиці, це ознака чистокровної естонки… Так ото цей юнак дивився… І я почала ходити до школи іншою вулицею…

— Ти це хотіла мені сказати? — спитав Аарне.

— Так.

— Навіщо?

Тітонька всміхнулась.

— Я хотіла тобі розповісти про любов…

— Навіщо зараз, уночі, розповідати мені про любов? До того ж… Ну гаразд…

— І в тебе ще вистачає зухвальства… — повільно мовила тітонька Іда.

Аарне підвівся.

— Скажи, будь ласка, що я такого зробив, що? До чого вся ця розмова, га?

— До чого? Я вже сто разів тобі казала: в усьому має бути порядок. Але говорити тобі — все одно що до стіни. Так-так… Твоя мати довірила тебе мені, я відповідаю за тебе. Коли щось станеться, то, будь ласка, хто відповідатиме? Ти хоч сам розумієш, що робиш?

— Ні.

— Ти цілісіньку ніч десь швендяєш. Позавчора ввечері тебе бачили в кіно… з дівчиною. Чи не збираєшся ти одружуватися?

— Прошу…

— Не подобається? Хто ж вона тобі? Гуляща дівка?

Тітонька заговорила зовсім іншим тоном. Здавалося що це інша людина. Перед Аарне стояла жінка, сповнена ненависті і