Читати книгу - "Янові скарби"

class="book">Джіл обернулася, кивнула головою і помчала.

— А що їй не забувати? — поцікавився Майкл.

— Та нічого, — недбало відповіла Керол. — Просто у нас маленька таємниця.

— А-а… — розчаровано промимрив Майкл. — А мені не скажеш, Керол? Обіцяю — нікому ані пари з уст.

— Ні, — засміялася Керол. — Саме тобі я й не скажу. Ти ж бо запевняв, ніби дівчата нічого не вміють тримати в таємниці. От тепер і побачиш, як ти помилився.

— Та то ж я пожартував, — підлещувався Майкл.

— Ну, хай буде так, — поступилася Керол. — Розкажу вже тобі… того дня, як ми знайдемо скарби.

Розділ третій
ПІВПЕННІ В ЧАЙНИКУ

Сонце ще стояло над верхів'ями дерев, коли «Норець» рушив довгастим плесом річки. Здавалося, мир та спокій панують на катері, а насправді почуття всіх його пасажирів були цілком протилежні. Пітер навіть не дочекався, коли перенесуть у камбуз і розмістять на полицях продукти, бо йому хотілося завидна покрити якомога більшу відстань і пройти хоча б кілька з дванадцяти шлюзів, що перетинали їм шлях до Генлі, поки доглядачі не зачинять їх на ніч.

На восьму годину вони вже проскочили попід вузькою аркою кам'яного мосту в Кліфтон Гемпдені, а через годину огинали круті повороти річки вище Шилінгфорда; ще кілька хвилин ходу за водою — і з'явиться наступний шлюз. Шкіпер вів катер на середній швидкості — беріг мотор, щоб згодом обійшлося без аварій. Але неподалік від Бенсона, побачивши, що нижній край сонячного диску уже ховається за пагорби, вій трохи збільшив швидкість. Круто повернувши праворуч в короткий канал на підході до Бенсонівського шлюзу, він дав довгий гудок, щоб попередити доглядача про наближення катера. Ворота шлюзу відчинились, і дівчатка вискочили з канатами на берег. За Пітеровим годинником до заходу сонця, час якого було позначено на дошці біля шлюзу, лишалося ще три хвилини. — Це вже четвертий, — задоволено мовив Пітер. — А тепер усі шлюзи зачиняться.

— То нам, мабуть, доведеться стати тут на ніч, — розчаровано мовила Керол.

— Ні в якому разі. Шлюзи можна проходити коли завгодно, але вночі самим доводиться обслужувати їх. Великої різниці тут немає, але нам треба буде стежити, щоб усе було гаразд, і зачиняти за собою ворота.

— З якої б то речі? — обурився Майкл.

— Чого ти до мене присікався? Просто тут такі порядки. Ти ж не схочеш, аби нас затримали десь нижче на річці. А так і буде, якщо ми розгніваємо шлюзову обслугу.

Джіл і Керол відчинили одну стулку нижніх воріт, а доглядач наліг на важіль другої. Потім дівчатка стрибнули на катер, і Пітер повів «Норця» вперед, на Волінгфорд, засвітивши ходові вогні. Хоча ще не стемніло, але правила навігації вимагали запалювати вогні одразу ж після заходу сонця, а Пітер не хотів псувати стосунки із шлюзовою обслугою. «Норець» ніби аж повеселішав, коли з лівого борту заблимав яскраво-червоний вогник, а з правого — зелений, та ще й вгорі над каютою засяяла біла лампочка, кидаючи приємне світло на палубу. Пітер скликав усю команду до стернової рубки на термінову нараду.

— До наступного шлюзу ще добра година дороги, а як зовсім стемніє, то, може, й більше. Як на біду, місяця сьогодні не буде, а нам доведеться йти цілу ніч. Пропоную на ходу повечеряти, а потім ми з Керол залишимося на вахті, а ви ляжете спати.

— Ні, ні! — запротестував Майкл. — Нам теж цікаво. Давайте всі не будемо спати цілу ніч.

Пітер похитав головою.

— Ні, — рішуче сказав він, — нам усім треба хоч трохи поспати. Я і Керол вестимемо катер до світанку, а ви з Джіл — вдень, поки ми спатимемо. Запровадимо вахти, як на великих кораблях, тільки мінятися будемо не через чотири години, а тоді, коли нам зручніше.

На вечерю подали солонину із смаженою картоплею, холодні боби та салат. Пітер привітав дівчат з кулінарними досягненнями.

— Саме такою, по-моєму, і має бути справді добра вечеря, — заявив він.

Джіл захихотіла.

— Сподіваюся, що твоя думка про добру вечерю не зміниться через два тижні, — кинула вона. — Бо тобі доведеться їсти це саме щовечора, а може, й щоранку.

— Риба! — зненацька вигукнув Майкл. — Чого ми раніше про це не подумали? Ми зможемо ловити в морі рибу. Наловимо всякої риби.

— Може, наловимо, — погодився Пітер, — а може, й ні. Адже у нас немає вудок.

— Купимо по дорозі! — наполягав Майкл.

— Сумніваюся, чи можемо ми собі це дозволити, — мовила Джіл. — А все ж думка непогана.

— Купімо, — умовляла Керол. — Слухайте! У мене в трохи грошей. Я куплю вудки і все необхідне, якщо хтось буде ловити рибу. Справді, це все недорого коштуватиме, а як наловимо багато риби, то ще й гроші заощадимо.

— Ну, гаразд, — здався Пітер. — Можете збігати за вудкою та гачками в Генлі, поки ми заправлятимемося пальним. Але не розчаровуйтесь, якщо кожного разу, коли закинете волосінь, не витягнете цілу в'язку риби.

Вже зовсім смерклося, коли вони підходили до Кліва. Джіл заснула на своїй койці в кормовій каюті, а Майклові, хоч він і перебрався в носову каюту, від збудження не спалося. Пітер підвів «Норця» до стовпів перед зачиненими ворітьми шлюзу. Як же він здивувався, коли з люка показалася невеличка постать у піжамі.

— Я думав, ти спиш, — сказав Пітер.

— Не можу заснути, — відказав Майкл. — Я хочу допомагати. Дозволь, Пітере, ну, прошу тебе!

— Що ж, помагай. Тільки за умови: ти обіцяєш одразу лягти і більше не вставати з койки, як тільки ми проминемо шлюз.

— Ну, гаразд, — без особливого ентузіазму погодився Майкл. — Обіцяю.

Із шлюзами на Темзі, що мають досить складні механізми, не так-то просто впоратися навіть завидна. А вночі та ще без допомоги доглядача провести катер навіть через один шлюз — діло забарне. А їх же на шляху