Читати книгу - "Переможець отримає все"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Товариші по службі між собою вважали його схибленим, дехто позаочі називав контуженим, начальство постійно «наїжджало» за пошкоджену техніку, перевитрати пального та псування військового реманенту. Що вже казати, іноді ставалися й нещасні випадки різного ґатунку. Зате коли насувалися всілякі комісії, паради, про Горових одразу згадували на всіх рівнях, і тоді йому все прощалося. Особливо прославився він під час спільних навчань військ Варшавського договору. Присутнє було вище військове начальство Союзу та співдружніх держав. Його хлопці влаштовували показові бої, трощили цеглу, кидали ножі та саперні лопатки так, що у глядачів перехоплювало подих. Але окрасою програми став такий собі заїзд «беемде» з «бетеером» по пересіченій місцевості. І там було на що подивитися — бойову машину десанту вів сам Горових, і вона переслідувала бронетранспортер «ворога» з його ж команди. Обидві машини виробляли такі піруети на швидкості, здіймаючи фонтани землі та багнюки, що військові лідери соціалізму хапалися за голови. А на кінець заїзду машина Горових таки сконтактувала з бронетранспортером і, елегантно так підкинувши його ззаду, зіпхала у глибоку баюру, де вдаваний супостат був узятий. Воєначальники аплодували стоячи.
Майор Горових не належав до тих, хто вірить у долю. І якби навіть йому натякнули про те, що станеться далі, він однаково лише б посміявся й не зробив жодних зусиль, щоб запам'ятати прізвище цього білявого скромного хлопця, схожих на якого в частині було море. Прізвище ж «Середа» чомусь запам’яталося само собою. Адже доля, очевидно, існує незалежно від уявлень зірвиголів, які вважають самих себе її творцями.
Віктор не надав значення факту, що така відома в частині особа запам'ятала його непоказне, як і він сам, прізвище, коли несподівано майже о дев’ятій вечора йому наказали з’явитися на спортмайданчик до майора Горових. Там ішла «справжня» служба. Здорові хлопці стали кружка, а в середині майор, одягнений у спортивні штани та тільняшку без рукавів, витримував напад одразу двох лобуряк, один з яких був озброєний несправжнім ножем, інший — ручкою від саперної лопатки. Майор упорався швидко, а збоку тренування більше нагадувало доволі жорстоку бійку. Обох хлопців він буквально «відключив», і тепер вони поволі приходили до тями. Віктор підійшов і почав доповідати майорові про свою появу, та той махнув рукою:
— Розслабся, орле. Слухай мене, рядовий Середа: ти хочеш служити в десантних військах? Чого мовчиш? Відповідай.
— Та я наче в них і служу, — відказав Віктор.
— Ні. Там, де ти служиш, — це клуб захисника Вітчизни. А я питаю, чи ти хочеш по-справжньому вчитися воювати. Ти чув про мій спецзагін? — майор був явно напідпитку, принаймні, про це свідчили запах та інтонації.
— Так точно.
— Так точно — чув, чи так точно — хочу?
— Так точно — хочу.
— Варданян! Автомат цьому орлові. Собі ніж. Уперед! — Горових відійшов кілька кроків назад, приймаючи стійку. — Давай, Середа, нехай тобі краще сьогодні перехочеться, ніж завтра.
Він ударив кулаком своєї руки по долоні другої, заохочуючи суперників. А Віктор глянув на учбовий автомат зі штик-ножем, що тицьнули йому до рук, і залишився на місці.
— Давай, дух, — обурився Варданян. — Чого вирячився?! Вперед!
Усе відбувалося швидко. Випад штик-ножа майор відбив однією ногою й одразу ж Віктор піймав удар другою в живіт. Коли ж він перевертався на коліна, відсапуючись та намацуючи на землі зброю, Варданян насідав на майора, відчайдушно вимахуючи ножем. Мить — і рука нападника потрапила в захват, але той був також дужим хлопцем, і вони зчепилися, а Віктор уже летів уперед, готовий «проштрикнути» майора, який зайняв доволі невигідну позицію, і руки якого були зайняті боротьбою з «арою». Яким же було його здивування, коли власні очі побачили, що штик-ніж б’є у спину того самого Варданяна, яка, він сам не зрозумів коли, з'явилася перед ним замість живота Горових.
Нещасний скрикнув, і майору вже не довелося застосовувати проти нього якогось хитромудрого прийому, лише відштовхнути. І вмить перехопив ствол автомата — тепер уже рукою. Віктор отримав удар знову в живіт, а потім просто в обличчя. В очах потемніло.
Він підводився повільно й чомусь ніяк не міг намацати автомата. Нарешті вдалося й це. Схоже, майор здивувався, побачивши його нову спробу. А збоку, стогнучи, навколішки стояв Варданян, і хлопці, задерши тільняшку, розглядали його спину. Невдалих спроб було ще дві, й після обох Віктор насилу знаходив у витоптаній траві свою дерев’яну зброю, а Горових стояв з таким виразом, що йому ця впертість починає набридати. Але наступна спроба здивувала всіх. Зробивши кілька рублених рухів штик-ножем, Віктор навмисно легко «подарував» майорові ствол автомата і, коли той перехопив зброю, миттєво, не чекаючи удару у відповідь, сам стрибнув ногами в його живіт. Те, що власна нога кудись таки влучила, він ще встиг відчути, а потім… Віктор не пам’ятав, що сталося потім. Його ляскали по щоках, і, сівши нарешті, він розглянувся довкола. Хлопця оточували чужі ноги. Перекинувшись навколішки, Віктор поповз до автомата, шукаючи очима Горових.
— Рядовий Середа! — прозвучало зовсім поруч. — Віддати зброю!
Це належало виконувати, і Віктор механічно тицьнув автомат тому, хто стояв найближче. Потім йому дозволили сісти. А за кілька хвилин наказали підійти.
— Ну що, орле, — запитав майор, надягаючи спортивну куртку. — Ще не розхотів?
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Переможець отримає все», після закриття браузера.