Читати книгу - "25 професій Маші Філіпенко"

шарикопідшипниківець, а хто просто так собі, фізик-теоретик, кандидат наук. Усі вони вельми поважали яблука і помідори й вельми акуратно їх перебирали. А всі працівники бази були в синіх новісіньких тілогрійках. І вельми статечно всюди походжали.

Дядько Паша Лексєєв повів Машу до себе в кімнату без вікон, частував її чаєм і про свою роботу розповідав:

— Головне у нашій справі — лектрична вата, — говорив він. — Чим більше лектричної вати ми заощадимо, тим більше нам, зберігачам, платють.

Маша слухала затамувавши подих.

— Ось наприклад. Заощадив я один кілограм вати, мені чотири копійки премія.

— До чого тут вата? — запитала Маша. — Вату можна в аптеці заощаджувати.

— В аптеці одна вата. У лектричестві інша. Лектричеську витрату енергії в кілах міряють.

Мій сусіда Пахомич учора сім кіл вати заощадив. Так йому надбавка вийде двадцять вісім копійок.

— Яким чином він заощадив? — запитала Маша.

— Він лектричеський підйомним вимкнув.

— І як же піднімали все без підйомника?

— Просто піднімали. Студентами в кошиках. Учора субота була. Багато студентів було. Вони й піднімали. Намотуєш?

— Намотую, — сказала Маша.

— Відсіля у тебе завдання буде — всюду світло вимикати. Лектричну вату заощаджувати. В країні цієї вати не вистачає.

— Але овочів також не вистачає! — сказала Маша.

— Овочів оно навалом! — заперечив дядько Паша. — Потім, за овочі я не відповідаю. За овочі у Наталі Павлівни голова болить. Їй за них відповідати.

Тоді Маша з ходу ділову пропозицію внесла:

— Може, нам зовсім головний рубильник вимкнути. Вся вата у нас лишиться.

— Ця думка слушна, — статечно мовив дядько Паша. — Але неправильна. Якщо мій головний рубильник вимкнемо, всі лампочки: погаснуть. І людям не видно буде, де який овоч: попсувався і який перебирать потрібно.

— А якщо їм ліхтарі видати?

— Коли у тебе в одній руці ліхітар, багато не наперебираєш. І потім… якщо ми головний рубильник вимкнемо, ввесь холод із бази вийде. Яблука ще витримають, а фрукти вт&е ні. Ми головний рубильник тільки на ніч вимикаємо.

Маша все збагнула і пішла до начальника цеху.

— Наталю Павлівно, скажіть, що важливіше — електрична вата чи овочі?

— А чому, дівчинко, ти про це питаєш?

— Тому що те і друге зберегти не можна. Треба або вату рятувати, або помідори з яблуками.

— Не знаю, до чого тут електрична вата. Мені особисто овочі дорожчі. Я за них відповідаю.

У неї задзвонив телефон.

— Я вас слухаю. Ні, не присилайте до нас маркаронську делегацію. Ми вашого супроводжуючого не бачили. І ансамбль Великого театру нам не потрібен. Нам спортсмени потрібні, силовики. У нас жодний електричний підйомник не працює.

Вона на Машу поглянула?

— Ти, дівчинко, чого стоїш? Іди на ворота. Будеш їх за командою відчиняти. Електричний двигун на воротах зіпсувався.

Стала Маша на воротах кататись туди-сюди. Разом із сторожем. Він на одній половинці воріт катався. Вона на другій. Як тільки сторож махне — відчиняй! — вона в один бік їде, він у другий. Тільки-но сторож махне — зачиняй! — вони назустріч одне одному їдуть. Спочатку вони незграбно діяли, мало маркаронську делегацію не причавили, що відшукалась і виходила. Потім вони вивчились так вправно кататись — ліпше за будь-якого двигуна електричного. Не менше півкіла вати заощадили.

І тут велика машина виїжджає, навантажена попсованими яблуками. Маша на воротах виїхала, щоб відкрити дорогу. А закривати не поїхала. Пішла. Вона пішла в Інститут Поліпшення.

По дорозі вона думала про співробітників:

«Цікаво, а по неділях вони працюють чи ні? Напевно, працюють. Вони чомусь завжди працюють. Це погіршувати виробництво можна з вихідними. А поліпшувати треба цілодобово. Я їм зараз усе розповім!»

Вона підійшла до дверей. Вахтер її запитав:

— Ти куди?

— До головного вченого Баринова.

— Його нема. Поїхавши.

— А Ігор Ігорович є?

— І його нема. Поїхавши.

— А хто-небудь є?

— Нікого нема. Всі поїхавши. На овочеву базу подались. Картоплю перебирати.

РОЗДІЛ 5
НЕ ДО ПРОФЕСІЙ

Увечері Маша написала вельми ґрунтовну записку про овочеву базу. Що овочі погано зберігаються через те, що сторожі електричну енергію заощаджують. Вони на ніч головний рубильник вимикають, і холод виходить.

Усі Машу дуже хвалили, навіть тато. Лише Катерина Ричардівна, як і раніше, була невдоволена Машею. Вона говорила:

— Може, ти й приносиш користь народному господарству, але в школі від тебе користі немає. Тобі насамперед необхідно свою успішність поліпшувати. — Вона звернулась до класу: — Ось, діти, дивіться, я задала вправу. З речень першого типу треба було утворити складні речення. Ось ці речення: «Холодний і пронизливий вітер дме з гір у долину». Хлопчик паличкою котив обруч по бруківці». А додаткові речення були такі: «що норовив потрощити все довкола» і «одягнутий в оксамитові штанці». І от що вийшло у, Маші: «Холодний і пронизливий вітер, одягнутий в оксамитові штанці, дме з гір у долину». «Хлопчик, який норовив потрощити все довкола паличкою, котив обруч по бруківці». Я живу на світі двадцять шість років і ніколи не бачила вітер, одягнутий в оксамитові штанці. Ви гадаєте, це неграмотність? Ні, то недбалість. Бажання написати будь-що і бігти у своїх більш важливих справах.

Краща поліпшувачка з жахом вислуховувала про того хлопчика, що норовив потрощити все довкола своєю паличкою. І збагнула, що