Читати книгу - "Об’єкт 21"

одежної шафи. На килимі стояв босоніж, у штанях із спущеними підтяжками і в нічній сорочці літній чоловік, на засмаглому обличчі якого був вираз безглуздого захоплення.

— Ви часом не лунатик? — продовжував глузувати з мене Геннадій Степанович. — Я стукаю, стукаю в двері, а він місяцем милується… © http://kompas.co.ua .

— Не місяцем, а гідростанцією, — заперечив я. — Подумати тільки: шалена сила, що шпурляла нас колись у човні, тепер приборкана, скорена і служить людині.

— Це ж ідея Голубенцова. Пам’ятаєте «юнака»? Ви тоді подумали, що він поет.

— А що, — сказав я, — в цьому є і поезія. Отже, я не дуже й помилився.

Геннадій Степанович пішов, сказавши, що чекатиме мене в їдальні.

XVII

За сніданком я вручив Геннадієві Степановичу його ліхтарик.

Він дуже зрадів.

— Я дорожу цим ліхтариком, — зауважив Смирнов, — з ним пов’язана одна історія… Колись я розповім її… Але як ліхтар опинився у вас?

Я коротко розповів, як знайшов його.

— Справді, — підтвердив мою догадку Геннадій Степанович, — ліхтарик заряджений енергією, одержаною від Місяця.

Він довго сміявся з мого першого припущення, що енергію добувають на Місяці і потім переправляють на Землю в космічних ракетах.

— У нас досить джерел енергії і на Землі, — сказав він. — І ми не відмовляємось од жодного з них. Колись, можливо, добуватимуть потрібну нам сировину, наприклад цінні руди, і на Місяці і доставлятимуть на Землю, але, думаю, що ми обійдемося без, цього. Значно простіше, напевно, буде виготовляти потрібні хімічні з’єднання і навіть елементи штучно. От енергії треба буде для всіх цих цілей чимраз більше. І тут немає рації відмовлятися од такого дарового джерела, як енергія місячного притягання. Це світило, що оббігає Землю і викликав рух величезних мас води в наших океанах, мусить приводити в дію десятки, а ще краще сотні радянських припливних станцій.

— Мені здавалося, що атомна енергія зробить зайвими інші енергетичні джерела, — сказав я.

— Чому ж, — заперечив Смирнов. — У хорошому господарстві всі джерела повинні використовуватися. Для того, щоб добути атомну енергію, теж потрібно затратити якусь енергію — привести в рух механізми, що добувають, перевозять і обробляють уранову руду. І от, для прикладу, якщо для цього використовувати силу місячного притягання, то атомна енергія фактично дістанеться нам даром. Взагалі час уже примусити працювати на людину і Місяць, не тільки Сонце.

— А хіба досі таких спроб не робили? — запитав я.

— Проекти припливних станцій розроблялися в нашій країні ще до війни, — відповів Геннадій. Степанович. — Але одна справа проекти і перші станції дослідного характеру і зовсім інша — широкий розмах будівництва в цій галузі. Зараз проектується десятка півтора великих, припливних станцій у різних пунктах нашого узбережжя. Інститут припливів провадить систематичні спостереження припливів і відпливів ще принаймні в десяти тисячах пунктів. Це йому потрібно і для загальних теоретичних висновків і для вибору місць під майбутні припливні станції.

— Так, — промовив я задумливо, — і старий Місяць примусили працювати на людину.

— Примусили, — жартома підтакнув Геннадій Степанович. — Бігає по небу і крутить вали наших машин.

— Здорово все-таки! — мимоволі вигукнув я. — Справді, мав рацію той інженер, який говорив, що можна приробити привод до Місяця.

— Місяць — дуже надійний двигун, — зауважив Смирнов. — Не потребує ні мастила, ні догляду за собою, а працює справно. Але має і вади.

— Які саме?

— По-перше, він діє нерівномірно. У русі припливної хвилі існують свої «піки» і спади, а між припливом і відпливом взагалі течії немає. Ця нерівномірність посилюється тим, що Місяць працює не за нашим земним годинником, а залежно від часу свого обертання навколо Землі, який складає так звану місячну добу. Щоправда, тут Місяць надзвичайно точний: протягом місячної доби він робить рівно чотири такти — два припливи і два відпливи. Але через те, що місячна доба на п’ятдесят хвилин довша, ніж наша звичайна доба середнього сонячного часу, то за земним часом припливи і відпливи щоразу припадають на нову годину.

— Ви надто причепливі! — зауважив я. — У вашому розпорядженні дарове джерело енергії, а ви ще вимагаєте якихось там особливих зручностей.

— Я просто об’єктивно характеризую Місяць як двигун для припливних електростанцій. Він має і ще одну ваду.

— Яку ж?

— Адже на припливи впливає не тільки Місяць, але й Сонце. Внаслідок взаємодії Місяця і Сонця припливи та відпливи неоднакові навіть для однієї і тієї ж місцевості. Сила їх коливається близько середнього для даного місця рівня. Щоправда, й цю незручність, як і всі інші, можна виправити.

— Примусити Місяць акуратніше рухатися в ногу з Сонцем?

— В цьому немає потреби, — просто відповів Геннадій Степанович на мій жарт. — Можна зробити набагато простіше. А як — побачите самі.

XVIІІ

Ми одяглись і вийшли на вулицю. Місячне сяйво заливало рівним світлом посьолок. Тут були капітальні, але не дуже високі — в два-три поверхи — будинки.

— Нема рації будувати дуже високі, — відповів Геннадій Степанович на моє запитання. — Вітри тут сильні, видуватиме… а землі скільки завгодно.

Було набагато світліше, ніж під Москвою в місячну ніч. Не знаю, чим це було викликано, чи особливою прозорістю повітря, чи віддзеркалюванням світла од снігу й води, чи. може, і тим і цим одночасно.

Гребля, коли ми підійшли до неї, виявилася набагато більшою, ніж я уявляв собі. Від Чортових воріт не лишилося й сліду. Вода йшла в бухту і з бухти по вирубаному в скелях підземному коридору і потрапляла на лопаті турбіни.

Станція сяяла вогнями, але людей там не було.

Геннадій Степанович провів мене в приміщення, яке він назвав «мозком електростанції».

Тут я побачив невисоку шафу, Це був автоматично діючий командний пункт. Шафа стояла на поплавку, який тримався на поверхні води в трубі, з’єднаній з відкритим морем. На