Читати книгу - "Спомини"

229
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 14 15 16 ... 334
Перейти на сторінку:
працювала над виданням “Творів” Йосифа Сліпого, викладала англійську мову в Українському католицькому університеті та в Українській папській малій семінарії св. Йосафата. Померла 1 січня 1978 р. Див.: Curriculum Vitae della Madre Claudia (Anna Feddish) // IA УГКЦ, ф. Церковні інституції та комунікація, оп. 4: Греко-католицькі храми і чернечі спільноти, спр. Крипта собору Святої Софії (без сигнатури), папка Клавдії Федаш, арк. 1. ">[28]. Цей переклад неповний і обривається на 11 сторінці незакінченим реченням. При зіставленні та порівнянні цієї версії з іншими копіями типу А та В стає очевидно, що сестра Клавдія послуговувалася для перекладу однією з трьох копій першої частини В1 і мала в своєму розпорядженні перших 18 сторінок. З них 11 вона переклала дослівно, а решту сторінок (12–18) просто зреферувала англійською мовою окремими короткими тезами на двох сторінках. Слід, однак, зазначити, що у цьому перекладі трапляються неточності.

Схема взаємозалежності різних редакцій “Споминів”


Основні принципи критичної редакції тексту “Споминів”

Звичайно, будь-які спогади, написані нефахівцем-літератором, так чи інакше потребують серйозної редакторської праці та вдосконалення тексту. У багатьох виданнях спогадів праця редактора не раз стає визначальною для їхнього виходу в світ, а нерідко редактор у співпраці з автором бере досить активну участь у процесі написання самого тексту. Як і будь-які тексти такого ґатунку, “Спомини” патріярха Йосифа також потребували поважного редакційного втручання — виправлення орфографічних помилок та огріхів друку, вдосконалення стилю тощо. Оскільки спогади були надиктовані, то і в рукописі, і в машинописах не бракувало помилок, що закралися туди не лише через недогляд автора чи його секретаря Івана Хоми. Часто зраджувала пам’ять, іноді секретарю бракувало знань усіх мов, якими оперував Йосиф Сліпий, часом просто людська втома чи неуважність, брак сміливости перепитати чи уточнити інформацію — все це зіграло свою роль у тому, що записаний текст містить неточності й далекий від досконалости. Окрім того звільнений з ув’язнення предстоятель “мовчазної Церкви” диктував свої оповіді дещо вимушено, у відповідь на численні прохання різних осіб і з усвідомленням обов’язку зберегти для історії свій досвід радянського періоду.

Основна трудність у сприйнятті “Споминів” полягає в тому, що вони не писалися як звичайний літературний твір, а були спонтанно надиктовані автором без особливої турботи про логічну та хронологічну послідовність. І якщо в усній мові важливу роль відіграють логічні наголоси та інтонація, допускаються досить вільні переходи від однієї теми до іншої, то закони письмового викладу не завжди дозволяють на таку свободу і вимагають більшої дисципліни, логічної послідовности думок та систематичного представлення тої чи іншої теми.

Спосіб, у який постали “Спомини”, створив одну з найбільших проблем для редагування: як записану усну розповідь зробити читабельним текстом на письмі? Таке завдання було неабияким викликом, бо неминуче вимагало серйозного втручання в оригінальний текст та внесення суттєвих змін. У свій час таке завдання було поставлене крилосом Львівської архиєпархії перед о. Іваном Гриньохом, якому було доручено доопрацювати та відшліфувати текст “Споминів”. Вибір впав на нього не випадково. На це було кілька причин. По-перше, о. Гриньох втішався особливим довір’ям та повагою Йосифа Сліпого і, можливо, найкраще з усіх його близьких соратників знав українську мову (принаймні на думку самого патріярха). Він здобув освіту й душпастирював у Галичині й мав нагоду особисто знати митрополита Андрея Шептицького та багатьох осіб, згадуваних у “Споминах”, а також добре орієнтувався в церковному і суспільному контексті міжвоєнного періоду. По-друге, о. Гриньох уже мав досвід успішного редагування “Заповіту” патріярха, а отже й усі шанси добре впоратися з підготовкою до друку його автобіографічних записів. Однак йому мало що вдалося зробити з текстом “Споминів”, і він залишив після себе всього лише кілька незначних нотаток.

Тепер же, через 50 років після запису оповідей митрополита Йосифа, коли дедалі очевиднішою стає цінність “Споминів” як історичного джерела, постає закономірне питання: в який спосіб цей текст має бути зредагований, щоби стати доступним для читача? Якщо Гриньох мав мандат довір’я та повноваження на підготовку тексту від самого патріярха та крилосу, то тепер таким правом не наділений ніхто. Ми вже не маємо можливости безпосередньо спілкуватися ні з автором тексту для узгодження з ним поправок, ні з виконавцем його волі (владикою Іваном Хомою), ні з уповноваженим редактором (о. Іваном Гриньохом). Без сумніву, щоб дійти до свого читача, “Спомини” потребують відповідного редакційного опрацювання, але хто і яким чином має визначати критерії для такого редагування, і взагалі, як далеко ми можемо іти у своїх виправленнях, щоб оригінальний текст не затратив своєї автентичности й колориту?

На всі ці питання немає легкої відповіді. Погляди літературних та наукових редакторів з цього приводу вкрай неоднозначні та покривають широкий спектр різноманітних підходів — від сліпої вірности авторському тексту до радикальної свободи у редагуванні. Кожен вибір має свої переваги та недоліки. У нашому виданні ми не відважилися активно втручатися у текст патріярха й обмежилися лише найнеобхіднішими редакційними виправленнями. Такий підхід, звичайно, може викликати справедливу критику, що текст багато в чому недосконалий і стиль міг би бути кращим, однак ми надали йому перевагу тому, що при надмірному втручанні в текст існує ще більша небезпека втратити міру й перетворити оригінальний запис “Споминів” Сліпого в імпровізований переказ чи вільну інтерпретацію редактора.

Отож, наша редакційна праця зводилася до наступних кроків. Насамперед слід було чітко визначити, які з вищеописаних версій “Споминів слід вважати основними для видання тексту, а які другорядними, та за якими принципами повинен відбуватися вибір формулювань у випадку різночитань і розбіжностей між різними редакціями. У нашому випадку ми маємо не лише машинописи, а й рукопис “Споминів”. Чи повинні ми вважати останній авторитетнішим, ніж похідні від нього друковані версії? Як можемо судити із заміток владики Івана Хоми та історії цього тексту, жодна з машинописних версій ніколи не була остаточною. Нам залишився так і не відредагований текст як історичний документ свого часу, що очікував на видання. Тому в нашій редакторській праці довелося шукати якийсь баланс між двома крайнощами, якусь via media на основі відповідних принципів, щоб, з одного боку,

1 ... 14 15 16 ... 334
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Спомини», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Спомини"