Читати книгу - "Все - як насправдi, Анатолій Григорович Костецький"

Діма винувато кліпав очима й голосно шморгав носом, хоч від його нежитю не зосталося й сліду. А коли Віта скінчила, він зітхнув і промовив:

— Вибач мені, це я відправив тебе в Навпакинію…

Віта звела на нього великі очі, здивовано оглянула маленького дідка, якого досі не помічала, і раптом усміхнулась:

— Що ж, дякую вам за це! Тепер я зовсім-зовсім інша!

Олегові й Сергію подих перехопило від подиву: Вітка _бачила_ Діму! І взагалі, як відзначив для себе Сергій, вона й справді стала зовсім іншою: тихою, лагідною, усміхненою. А ще він помітив, що Віта зовсім не руда, а золотоволоса, що її кирпатий носик насправді страшенно симпатичний і що в неї такі великі й сині-сині очі!

— Ну, хлопці, час додому! — звелів лейтенант Пчілка. Машина розвернулася й помчала назад.

Коли виїхали на шосе, Діма чомусь почав крутити навсібіч головою, соватись на місці й раптом попросив зупинитися.

— Для чого? — здивувався лейтенант.

— Розумієте, — пояснив Діма, — я впізнав ці місця. Звідси до Броварів лише півтора кілометра, а мені туди й треба, до двоюрідного брата. Зупиніть, будь ласка, я вискочу!

— Як?! — вигукнули Сергій з Олегом, не вірячи, що Діма покидає їх.

— Треба, — винувато хитнув головою дідок. — Я й так уже затримався у вас.

Лейтенант наказав шоферові спинитись, і всі пасажири вийшли з машини.

— Бувайте! — простягнув слідчий дідкові руку й міцно потис його маленьку суху долоньку.

— Прощавайте! — ледь не плачучи, прошепотіли хлопці. — Повертайтеся до нас!

— Постараюсь, — пообіцяв Діма. — Кланяйтесь бабусі, я дуже полюбив її.

Він помахав усім на прощання ручкою — і закрокував по узбіччю шосе.

— Дімо! — раптом вигукнув йому навздогін Сергій. — А як же мемуари? Ви ж обіцяли прочитати ще про піратів!..

— Іншим разом! — крикнув у відповідь Діма. — Я обов'язково повернусь до вас!

І його маленька постать зникла за поворотом.

Всі знову сіли в машину і вже до самого Києва мовчали.

Коло будинку Сергія нервово походжав батько Птурський. Коли він побачив службову машину лейтенанта Пчілки, а в ній свою дочку, він так кинувся назустріч, що ледь не втрапив під колеса!

— Донечко, ріднесенька! — повторював Птурський, витягаючи Вітку з машини. — Жива, голубонько моя! — Він так гаряче цілував її й притискав до грудей, що навіть у лейтенанта, з його залізною силою волі, чомусь на очі навернулися сльози.

— Не знаю, як вам і дякувати за Вітуню! — оговтався нарешті Птурський.

— Пусте, — відмахнувся лейтенант. — Я тільки виконав свій службовий обов'язок!

Він потиснув руку щасливому батькові і скочив у машину, яка тут же зірвалася з місця.

— Можна, я забіжу до тебе, коли вмиюся й трохи відпочину? — тихо спитала в Сергія Віта.

— Звичайно, можна! — зрадів Кудлик. — Чого питаєш! Заходь, я чекатиму…

— Ну от, — усміхнувся Олег, — почалося!..

Що він мав на увазі, Сергій не зрозумів, але відчув: таки й справді сьогодні для нього почалося щось зовсім-зовсім нове і дуже-дуже приємне!

— А Діма де? — здивувалася бабуся, коли побачила Сергія самого.

— Привіт передавав тобі, кланявся, — сумно зітхнув Сергій. — Він пішов до брата.

— Ну, не сумуй, — погладила його бабуся по голові. — Може, він іще повернеться.

— Обіцяв! — з надією сказав Сергій і пішов до себе в кімнату.

Там він сів за стіл і, щоб якось розвіятись від безлічі думок, узяв книгу, яку зараз тримаєте й ви, і почав читати.

Коли Сергій перегорнув останню сторінку, хтось подзвонив у двері. «Все — як насправді!» — подумав Кудлик про казки і рвучко підхопився з місця, бо серце підказало йому: це дзвонить його однокласниця й сусідка Вікторія Птурська — найкраща дівчинка в світі!

Оглавление 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11