Читати книгу - "Шабля і стріла, Юрій Володимирович Покальчук"

вернувся додому, щоби згодом батько його, Базар-бай, послав сватів до

красуні, виплатив калим і Киз-Жібек приїхала в рід Туленгена. Але не до

душі стала старому батькові забаганка юнака, і почав він відтягувати від'їзд

сина за невісткою. Врешті ображений Туленген поїхав сам, лише з кількома

воїнами, без великої охорони.

Біля озера, де Туленген із супутниками влаштувались на нічліг, їх

перестрів заздрісник і суперник Туленгена — Бекежан. З великою

дружиною напав він на Туленгена, і як не оборонялись жага-байлинці — всі

до одного загинули. Перед смертю Туленген попро-

сив Бекежана, щоби той поховав його. Але Бекежан не виконав прохання

небіжчика і покинув його тіло напризволяще. Летіли дикі гуси, і перед

смертю Туленген попросив їх передати, що він отак іагинув від руки підлих

вбивць і лишився не похований.

Минув певен час, аж Бекежан заслав сватів до Киз-Жібек, доводячи, що

Туленген обманув її. Сім років минуло відтоді, але Киз-Жібек все ще чекала

Туленгена, і врешті Бекежан сказав їй, що вбив Туленгена.

Киз-Жібек ніяк не хотіла скоритися долі і стати дружиною вбивці

Бекежана, аж тут підріс за ці роки молодший брат Туленгена, Сар-синбай, і

поїхав шукати слідів пропалого брата. Невпізнаний дістався від до аулу Киз-

Жібек, який на той час захопив калмицький хан Корен, що й намірився

взяти Киз-Жібек у жони. Сарсинбай побачився з Киз-Жібек. За законом, братова наречена могла і мала належати йому, якщо б він цього захотів.

Юнакові вже перейшло за сімнадцять, і зовні дуже схожий він був на брата, і покохали одне одного Сарсинбай і Киз-Жібек. Сарсинбай з Киз-Жібек

утекли від Корена з допомогою акина Шеге. Врешті Корен наздогнав їх, і

вперше став юний Сарсинбай лицем до лиця з могутнім воїном Коре-ном.

Але духи предків, чільтани, допомагали юнакові на його землі, й дух його

брата зміцнював його юну силу, і він переміг Корена. А найгарніша з-поміж

усіх дівчат в казахському степу Киз-Жібек стала його дружиною, і всі з

жагабайлинського роду були раді щастю прекрасної юної пари.

Айдар з дитинства чув час від часу цю легенду, та й багато інших

подібних, від мандрівних жірау-акинів й мріяв уславити свій рід подвигами і

зустріти таку ж красуню, якою була Киз-Жібек. Може, й про його подвиги

колись заспіває мандрівний жірау, граючи на дзвінкій домбрі, і серце якого-

небудь юного воїна здригнеться, і він захоче стати таким, як Айдар...

Найпершим був він із самого дитинства серед своїх ровесників, ледве

десять літ йому минуло, — і в перегонах на молоденьких скакунах, й у

вмінні володіти арканом, накинути його на повному скаку на непокірного

жеребця, але найбільше виділявся серед усіх прудкий і спритний Айдар, стріляючи з лука.

Віддавна кипчацькі підлітки мали за звичай змагатися у стрільбі з лука

на коні, на повному скаку поціляючи у степового ховраха-тушкана, що

вибігав із своєї нірки.

Треба мати соколине око, аби розгледіти ховраха серед степової ковили і

кольорових колючок. Десь ледь сколихне спокій степового моря гостренька

голівка ховраха, і вже мчить скакун, а за ним й інші — хто перший, хто

вцілить, хто спроможеться...

Не було іншого підлітка, хто би так здалеку і так влучно, метрів за сто, трафляв стрілою з лука в ховраха, і колись батько, що наїжджав час від часу

в перервах між воєнними походами в аул, захопився ним, своїм сином, і

сказав Айдаровій матері:

— Гарного воїна ти подарувала мені, Куралай, гарного! Це таки мій син!

Щасливий був того дня Айдар як ніколи, бо таке визнання з уст

уславленого батька означало для нього найвище, про що він міг мріяти, —

майбутнє воїна. Батько напевне колись візьме його з собою, напевне.

Гнучкий і спритний Айдар згодом навіть дістав прізвисько «Стріла». Але ще

один хист виявився у ньому — сприт до метання ножів.

Віддавна жив при роді кипчаків старий Кудабай. Походження він був

джунгарського, довгий час перебував у рабстві десь у Центральному Китаї, кілька разів невдало втікав, але врешті випадком доля завела його у

кипчацький стан. Відбили його як раба у бою з ойротами. Однак вік його

вже минув. Кудабай не став шукати вже джунгареьких своїх родичів. У

бою кипчаків з ойротами він врятував життя батиру Багенбаю, в якого

цілився з лука поранений джун-гарський воїн. Кудабай, помітивши рух

ойрота, що вирішив перед смертю забити одного з кипчацьких батирів, який нині очолював воєнний похід, метнув ножа, який вцілив ойротові

просто в горло.

Багенбай озирнувся і лише тоді помітив усе. Він звелів привести того, хто метнув ножа:

— Навіщо ти врятував мені життя, джунгаре? Ойроти