Читати книгу - "Камінний господар, Леся Українка"

з дівчинкою і дуеньєю. Анна їх не бачить, бо стоїть плечима до стежки. Дон Жуан перший завважає прибулих і випускає Аннині руки.

 

Дівчинка

(підбігаючи до Анни)

Добридень, донно Анно!

 

Донна Консепсьйон

Сеньйора молиться, не заважай.

 

Анна

(збентежена)

Добридень, донно Консепсьйон! Добридень,

Розіночко… Така мені біда

з дуеньєю - пішла по рукавиці

та й забарилась, а іти додому

мені самій по місті…

 

Донна Консепсьйон

Донно Анно,

таж тута лицар є, провести міг би.

(До Дон Жуана).

Сеньйоре де Маранья, я й не знала,

що ви сеньйорі де Мендоза родич!

Вам слід її хоч трохи розважати,

бо так заслабнути недовго з туги.

(До дівчинки, що побігла вперед).

Розіно, підожди!

(До Анни).

Моя пошана!

 

Дон Жуан уклоняється. Донна Консепсьйон ледве киває йому головою і проходить за дівчинкою на другий куток кладовища поза каплицею. Дуенья йде за нею, оглянувшись кілька раз цікаво на Анну і Дон Жуана.

 

Анна

(до Дон Жуана)

Тепер ідіть убийте тую пані,

та тільки се не буде ще кінець

роботі шпаги вашої… Радійте!

Тепер уже не треба визволяти -

впаде сама з гори принцеса ваша!

(В одчаї хапається за голову).

Я знаю! Ви надіялись на те,

чигаючи у засідках на мене,

що, ганьбою підбита, я з одчаю

до рук вам попаду, як легка здобич?

Але сього не буде!

 

Дон Жуан

Присягаю -

я не хотів сього, не міг хотіти.

Негідних перемог я не шукаю.

Чим можна се поправити? Скажіте.

Готовий я зробити все для вас,

аби не бачить вас в такім одчаї.

 

Пауза. Анна думає.

 

Анна

Прийдіть до мене завтра на вечерю.

Я вас прийму. І ще гостей покличу.

Нам, може, краще бачитись прилюдно…

Я, може, якось… Ах, іде дуенья!

 

Дуенья

(наближаючись)

Сеньйора хай пробачить…

 

Анна

Ви не винні,

що застарі для служби.

 

Дуенья

(жалібно)

О!..

 

Анна

Ходім.

(Мовчки киває головою Дон Жуанові, той низько вклоняється.)

Анна з дуеньєю виходять.

 

Сганарель

(виходить з каплиці)

Що ж, можна вас поздоровити, пане?

Запросини дістали на вечерю?

Та ви щось мов не раді… Се то правда,-

в тім домі їсти… ще там почастують

з начиння того пана…

(Показує на статую командора).

 

Дон Жуан

Ну, так що?

 

Сганарель

Та те, що якби сей сеньйор знайшовся

там завтра при столі супроти вас,

то…

 

Дон Жуан

Ти гадаєш, може б, я злякався?

Так я ж із ним стрівався вже не раз.

 

Сганарель

То що! Мертвяк страшніший від живого

для християнина.

 

Дон Жуан

Тільки не для мене!

 

Сганарель

А все ж би ви його не запросили

на завтрашню вечерю.

 

Дон Жуан

Бо не просять

господаря.

 

Сганарель

Принаймні сповіщають.

 

Дон Жуан

Ну що ж, іди і сповісти його.

Я бачу, ти навчився етикети

від того часу, як у гранда служиш,

а не в баніта.

 

Сганарель

Як же сповістити?

Од вашого імення?

 

Дон Жуан

Та звичайне.

 

Сганарель

Чого ж мені іти? Простіше ж вам.

 

Дон Жуан

То дбав про етикету, а тепера

простоти захотів? Ей, Сганарелю,

набрався ти тут заячого духу!

Не йде тобі Мадрід сей на користь.

 

Сганарель

А вам Мадрід нічого не завадив?

 

Дон Жуан

Ну-ну, іди і сповісти його!

 

Сганарель

(рушає, але спиняється, оглянувшись на Дон Жуана)

А що, як я вам принесу відповідь?

 

Дон Жуан

Вже ж не інакше. Так я й сподіваюсь.

 

Сганарель

(іде до статуї, вклоняється низько й проказує з насмішкою, але й з тремтінням у голосі)

Незрушно-міцний і величний пане!

Зволіть прийнять привіт від Дон Жуана,

сеньйора де Маранья із Севільї,

маркіза де Теноріо і гранда.

Мій пан дістав високу честь запросин

од вашої дружини донни Анни

і має завтра ставитись на учту

в ваш дім. Але як вам то недогідно,

то пан мій здержиться від завітання.

 

Дон Жуан

Ну, се останнє зайво.

 

Сганарель

Ні, не зайво,

інакше - нащо й сповіщати?

(Скрикує).

Пане!

Він вам дає відповідь, ще й листовну!

 

Дон Жуан

Яку відповідь? Де?

 

Сганарель

(читає)

«Приходь, я жду».

 

Дон Жуан надходить. Сганарель показує йому на сувій пергаменту в лівиці статуї.

 

Дон Жуан

(після паузи)

Ну що ж, і я, либонь, не без девізи.

 

Виходять з кладовища.

 

 

 

Світлиця для бенкетів у командоровій оселі. Не дуже велика, але гарно прикрашена різьбленими шафами, мисниками з дорогим начинням, арматурами тощо. Посередині довгий стіл, накритий до званої вечері, навколо нього дубові стільці важкого стилю. При одній стіні проти кінця стола великий портрет командора з чорним серпанком на рамі, проти другого кінця довге вузьке свічадо, що сягає підлоги, стілець, що стоїть на чільнім місці, приходиться спинкою до свічада, а передом проти портрета. Слуга відчиняє двері з сусідньої кімнати, інші слуги лагодяться прислужувати при столі.

Донна Анна уводить гурт гостей, здебільшого старшого віку, поважних, гордовитих, темно