Читати книгу - "Закоłот. Невимовні культи"

й більш шанованого, ніж Імператор, прямий нащадок богині Аматерасу.

— Усі по тренажерах! — командує інструктор. Пілоти зриваються зі своїх місць, перш ніж останній звук встигає зірватися з його губ. Тенгрі щосили намагається випередити товаришів, напружений до різкого болю в м’язах — палке відчуття сорому жене його вперед. Єдиним рвучким рухом він вкидає тіло у вузький кокон тренажера, судомно намагаючись зайняти правильне положення.

Тренажер точно імітує кокпіт штурмового аерокосмічного винищувача Кі-201 «Карю»: напівлежаче крісло-кокон, кібернетичний комір інтерфейсу керування, імлисто зблискуючий окулус, який крізь шину нейро-конектора з’єднується з очним імплантом пілота. Єдине, чого на тренажері немає — систем керування вогнем, що підключаються штекерами до м’язів передпліч.

Тенгрі відчув уже знайоме з минулих тренувань поколювання в шиї — комір з’єднувався з його нейроінтерфейсом. Сотні біополімерних електродів пристрою, подібно до крихітних морських змій, крізь складну систему клапанів проникали до його хребетного стовпа, поєднуючи пілота та винищувач у священному союзі, перетворюючи на єдине ціле. Саме тільки поєднання вже було неабияким випробуванням для пілота, вимагаючи досвіду та витримки: в такий момент воно викликало повну сенсорну депривацію. На декілька секунд мозок узагалі не отримував жодних зовнішніх сигналів, що в багатьох провокувало напади паніки й нервові зриви. Тенгрі й досі боявся цього моменту — більше ніж будь-чого. Його жахало навіть не відчуття темної порожнечі — набагато лячнішою була втрата відчуття часу, через яку секунди адаптації розтягувалися безкінечно, майже до вічності. Інструкції рекомендували в такий момент наспівувати добре знайому пісеньку, читати вірші або просто рахувати. «Тренований розум здатен використати ці прості речі як хронометр», — таке пояснення було в підручнику. Але думки — це не слова. Аби їх відтворити, не потрібні фізичні зусилля, тож можна пригадати всі дитячі пісеньки, всі шкільні віршики, дорахувати до мільйона — і не витратити на це навіть секунди.

Слова зникають, пітьма поглинає їх — Колодязь без дна.

Різкий, сліпучий спалах наповнює Тенгрі геть іншим відчуттям. Тепер він — уже не людина, не пілот. Він — Карю. Могутнє знаряддя нищення та руйнації, сяючий меч Імперії, готовий завдати разючого удару в самісіньке серце ворога. Навколо нього плине безкінечний, сяючий простір космосу. Його ціль — попереду. Надто далека, щоб її можна було розгледіти людськими очима, але виразна й досяжна для чутких сенсорів Карю. Поряд — його ланка, вишикувана в бойовому порядку. Винищувач, вінець імперської технічної думки, що викарбувана в полімерному титані та живиться реактором термоядерного синтезу, відчувається продовженням тіла. Ні, він і є тіло — єдине справжнє тіло Тенгрі, бо іншого в нього тепер просто немає.

Ланка, виконуючи тренувальну програму, рине вперед. Симуляція, через надвисоку складність моделювання, триватиме лише кількадесят секунд. Зазвичай основні вправи, що їх відпрацьовують пілоти — це оперативна навігація та підтримування встановленого курсу. Але ланка Тенгрі вже наближається до кінця навчання, базові завдання пройдені, час настав для насправді складних трюків — маневрів ухиляння. Несамовитий вихор вогнів, палаючий хаос, що за мікросекунди заповнює віртуальний простір навколо них, не залишає часу для вагань і шансу, щоб виправити помилку. Тут рятує самий лише інстинкт, вибудуваний на суворому виконанні протоколів. Тенгрі відчуває, що в ці моменти він не володар собі — розум його наче вибухає, перетворюючись на тунель неймовірної глибини, з якого струмує сила та впевненість, чужорідні, але потужні, що цілком заповнюють його. Немає сумнівів, немає страху — тільки блискавичний рух від вибору до вибору, кожен з яких триває наносекунди.

Яскравий спалах поглинає його, жахливою навалою виштовхуючи геть, в безпросвітну темряву. Тренажер відключається. Розбурхана надприродним ментальним навантаженням свідомість деякий час марно намагається відшукати себе. Нарешті повертається відчуття тіла — геть іншого, не того, в якому він народився. Яким слабким та кволим воно здається! Напівсліпий, заціпенілий, з нудотою, що підкочувалася до горлянки, Тенгрі вивалюється з кокона тренажера. Один з останніх. Пілоти шикуються в шеренгу — бліді, з лискучою від поту шкірою, перекошеними, тремтячими обличчями. У декотрих в очах — сльози болю. З вуха Нобуо сочиться кров. Вузька цівка пролягла вилицею, мов проведена пензлем каліграфа. На зламі білого комірця розпустилася червона квітка.

Інструктор повільно покрокував уздовж шеренги, впівоберта поглядаючи на підопічних. Його обличчя було непроникним. Нарешті він зупинився.

— З результатами тренування можете ознайомитися в бортовому терміналі. Звіт, як зазвичай, у кластері вашої ланки. Від себе ж скажу… — він замовк, подивись кудись понад головами пілотів, — я скажу, що ви — гідні сини своєї Святої Батьківщини і готові захищати її. Це все.

— Честь! — скомандував командир ланки, лейтенант Секі Юкіо. Руки пілотів єдиним рухом зметнулися до виголених скронь, торкнувшись кінчиками пальців нікельованих кріплень очних імплантів.

— У тебе кров, — мовив Тенгрі, коли вони з Нобуо пливли коридором. Той здивовано помацав щоку, подивився на пальці.

— Я й не помітив, — сказав він просто, з посмішкою. — Зі мною таке трапляється, особливо коли сильно хвилююся. Та це нічого, дурниці.

— Нічого, — погодився Тенгрі. Десь він чув, що ментальний імпринтинг, якому піддають пілотів, безпосередньо інтегруючи в мозок необхідні навички, може бути небезпечним для здоров’я, особливо якщо його проводити прискорено, не дозволяючи мозку адаптуватися та повноцінно інтегрувати отримані психофізичні блоки. Імпринтинг Спеціального Ударного Загону триває менше тижня. Двоюрідний брат Тенгрі, Сабуро, який вступив до лав аерокосмічних сил багато років тому, якось згадував у своєму листі (тоді листи ще були розлогими й багатослівними), що їх імпринтинг тривав майже рік і під час його курсантів постійно перевіряли, відсіюючи тих, хто погано сприймав ментальне кодування. У кінцевому підсумку до польотів допускали не більше третини претендентів.

Тенгрі не став казати цього Нобуо. Токубецу-кейбі-тай, Служба Безпеки Флоту, могла сприйняти це як поширення поразницьких пліток, що могло призвести до суворого покарання. Покарання Тенгрі не лякало, але він боявся, що через нього може пропустити свій виліт. Терміни вильоту були військовою таємницею — для пілотів так само, як і для всіх інших. Вони продовжували тренування, кожен день очікуючи на наказ. Декотрі з піднесенням, декотрі — із острахом і невпевненістю.

Їхній житловий відсік був круглим у перетині, закрученим у спіраль уздовж корабельної вісі, довгастим відділенням зі спальними поверхнями, розташованими в три яруси без переділок. Пілоти СУЗ не мали особистого простору, тільки синтетичні спальні мішки, що кріпилися поворозами до вмонтованих у поверхню кріплень. За рундуки пілотам слугували вбудованими між спальними ярусами ніші, настільки маленькі, що туди ледь уміщалися нечисленні дрібнички, що дарували в дорогу рідні та друзі. Амулети, мініатюрні сувої з благословеннями, відбиті в пластику стереографії родини. У декількох щасливців були подарунки від