Читати книгу - "Подаруй мені тата, Анна Дрімс"

— Ідемо до бабусі, — усміхається. — Будемо разом її заспокоювати.

Сказати, що я в шоці... Це ні чорта не сказати! Спостерігаю за тим, як вони йдуть. Ніка має дочку...

— Надія Ігорівна, значить, — чую задумливий голос Даміра, який ще більше плутає мої думки.

— Та ні, ні, — видихаю. — Не може бути. Вона б сказала...

— Після усього, — перебиває Міша, плескаючи мене по плечу. — Ти впевнений?

— Не впевнений, — куйовджу волосся, намагаючись зібрати все воєдино. Але поки що якось хріново виходить...