Читати книгу - "Мій любий попутник, Інна Земець"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
– Його там немає. Але можете лишити тут записку. Давно його не бачив, та коли зустріну – передам, - запропонував компромісне рішення він, підсуваючи до мене кулькову ручку і клаптик паперу.
– Дякую вам, зараз швиденько напишу, - відповіла я і залипла дивлячись на білий лист.
Що написати чоловіку, в житті якого була дивним короткотривалим бурхливим епізодом? І як це ненав’язливо зробити, щоб не видатись йому ще божевільнішою, ніж він запам’ятав? Якщо запам’ятав. Не вигадала нічого кращого, ніж написати: «Привіт. Це Дарина. Я сподіваюсь ти живий – будь якого знаку від тебе буде достатньо». Ще раз подякувала пильному охоронцю будинку і відчинила двері, запускаючи всередину холодне повітря і чоловіка, що йшов мені назустріч. Я встигла пройти лише до наступного під’їзду, коли мене наздогнав чийсь оклик.
– Зачекайте! Це ви Вадима шукали?
Мене наздоганяв хлопець, з яким стикнулась у дверях.
– Так, я.
– Ви до нього з якого питання?
– О, власне, ні з якого. Тобто… - я підняла руку і почала смикати шапку, ніби це допомагало стимулювати розумовий процес, щоб підібрати доречні слова. – Я віднедавна проводжу перекличку серед знайомих, якщо так можна сказати. Мені просто важливо знати чи всі живі. Немає потреби зустрічатись із ним особисто, але мої повідомлення до нього не доходять, а у мене лише одне запитання – чи він живий.
– Так. Живий, - з великими паузами між словами промовив мені у відповідь незнайомець.
– Все, дякую, - усміхнулась йому я. – Гарного вам дня.
Я вже відійшла на кілька кроків, коли знову почула його голос:
– Це прозвучить некоректно, та вже як є, – він розвів руками ніби вибачаючись. - Дозвольте запитати, ви йому хто?
– Абсолютно ніхто, - широко посміхаючись відповіла я. – Випадкова попутниця.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мій любий попутник, Інна Земець», після закриття браузера.