Читати книгу - "Доньки-матері, або як (не) завагітніти від зятя., Нонна Задніпряна"

Розділ дев’ятий

Алік втомлено зітхнув, зняв окуляри і пальцями пом’яв перенісся. Консультація завершилася – останній студент залишив аудиторію. “І оці люди вже за кілька років мають розбиратися у рушійній силі будь-якого механізму, розуміти, що саме змушує купу залізяччя їздити, літати, плавати… виконувати всі людські команди. А що ми маємо? Порожні очі, неясне белькотіння про очевидні речі…– Алік зітхнув,– Але я впораюся. Впораюся! Не вони у мене перші, і не вони останні, врешті-решт…” Він з розмаху захлопнув журнал, і кинув у портфель. 

Але насправді зараз його хвилювало зовсім інше. Вчорашній вечір ніяк не виходив у нього з голови. Алік ніколи не думав і не відчував, наскільки він потрібний своїм маленьким синам, наскільки міцний природний зв’язок існує між ним і його хлопчиками. Як він міг не відчувати цього раніше? “А всього-то й було треба, що опинитися нам усім разом у гарному місці. І цього цілком вистачило, щоб проявилися усі наші найкращі риси й найсвітліші почуття…щоб до мене дійшло нарешті, що мої хлопці так само необхідні мені, як і я – їм… Ну й розумна ж Кіра – придумати таку, здавалося б, буденну річ як недільна прогулянка, для того щоб вдрузки розбита ваза почала ніби сама собою склеюватись”.

Алік одяг куртку, що висіла на спинці його стула, взяв портфель і попрямував до дверей. Але перед самим його носом двері раптово розпахнулися і на порозі з’вилася фантастичного вигляду студентка. Алік нізащо б не повірив, що такі студентки бувають, принаймні на їхньому машинобудівному факультеті… Але саме так вона йому відрекомендувалася:

– Здрастуйте, Олег Вікторович. Мене звати Соня. Соня Кушнір, ваша студентка.

Алік мовчав. Мовчав бо мову йому відібрало, всі попередні думки, наче стая сполоханих горобців розтанули у просторі, а дихати стало важко. “Це мабуть з-за її парфумів, вирішив Алік”... Навколо дівчини дійсно висіла забиваюча подих хмара “крід фор хе”, а взагалі, якби Алік був трохи молодший, він із впевненістю міг би сказати, що перед ним стоїть втілення аккаунту-мільйонника з Інстаграма… Алік послабив краватку і пошкандибав назад, до свого столу. Він плюхнувся на стілець, кинув свій портфель на стіл і вилупився на студентку: 

– Кушнір, Кушнір…,– Аліку до болі було знайоме це прізвище, він навіть міг поклястися, що неодноразово зупинявся на ньому в журналі поруч із нескінченним рядком “нб”,–  Вибачте,– нарешті вичавив він із себе,– але щось я вас не можу пригадати... 

Алік кволим рухом розстібнув портфеля й поліз за журналом. Дівчина відкинула поли своєї пісочної норкової шубки, мотнула головою, відкинувши довге платинове волосся за плечі й уперлася кулаками в свої круті стегна:

– А ви й не можете мене пам’ятати, бо я не була на жодній парі…

– На жодній?

– На жодній.– у голосі її наче відчувався виклик усій нашій освітній системі.

Алік мов зачарований дивився як ворушаться її губи – схожі на два вареники охайно вимащені яскраво-червоним кетчупом.

– У вас екзамен третього січня… Ви про це знаєте?– Алік дістав журнал. 

Вигляд засмальцьованого журнала несподівано повернув йому впевненість, і він почав швидко гортати сторінки. Студентка підійшла і не дуже чемно захлопнула журнал. Алік було зібрався підскочити й обуритися але студентка випередила його емоційний сплеск:

– Та можете не паритись. Мене точно не було на жодній парі... Я домовлятися прийшла, зрозуміли?

Вона плюхнулася однією сідницею на стіл, поклавши на нього одне коліно,  перехилилася до Аліка, і взявши його пальцямі за підборіддя зазирнула йому у вічі своїми хижими зеленими очима. “Мабуть лінзи,– подумав Алік,– але яка до біса різниця, коли…” Алік їв очима її коліно й апетитну ляжку, з якої сповзла зрадницькі коротка оксамитова спідничка, їв її округлі груди, заклично викладені у атласному топі прямо в нього перед носом…

– То ми домовимось, чи як?

– Звичайно ж домовимось! – Алік галантно взяв її пальці, які тримали його подборіддя і поцілував, – Я просто наполягаю на особистій консультації для вас, Соня.

– Тоді пішли, час не чекає,– Соня безцеремонно висмикнула свою руку з Алікової.

Алік спритно зіп’явся на ноги:

– Тут недалеко, на Алчевських…

– Що на Алчевських?– дівчина роздратовано глянула на Аліка.

– Ну… сьомий гуртожиток… Я тільки там можу… мммм… проконсультувати.

Дівчина пирхнула:

– Гуртожиток? Ха-ха-ха… Олег Вікторович, я зняла номер у Харків Палас. Тож, пішли хутчіше…

Алік не промовив жодного слова. Він швиденько згріб журнал у портфель:

– Ходімо, пані Кушнір, я готовий.

Вони швидко перейшли через Майдан Свободи і опинилися у шикарному холі готеля. Там вже були готові до зустрічі Нового року: посередині виблискувала вогниками та дощиком висока ялинка, по периметру, на перилах верхніх поверхів, теж блистів дощик та гірлянди... Соня не зупиняючись пройшла крізь хол до ліфта – Алік трусив за нею. Його хоч і вразила на мить розкіш готелю, але він був наче під гіпнозом, та не зводив очей із Соні. А Соня вела свою партію, не даючи Аліку оговтатись. Ось вона відчинила двері номера і хазяйським жестом повісила зовні на ручку табличку “не турбувати”. Двері зачинилися і Алік опинився посеред просторого номеру в кремово-кавових тонах, із величезним ліжком і круглим скляним кавовим столиком. На столику стояла пляшка “джим бім”, два келихи та цукерниця, повна солодощів... 

– Роздягайтесь! – кинула Соня скидаючи в крісло свою шубку і стягуючи з ліжка простирадло. 

І поки Алік встиг зняти краватку і сорочку, вона вже лежала абсолютно гола на білосніжній простині, безсоромно закинувши ногу на ногу і спостерігаючи за хоч і елегантними, але доволі повільними рухами Аліка.

– Ви скоро, профессор? Мені стає холодно! – закапризувала Соня, але Алік вже був готовий і за секунду опустився поруч із нею.

– Ну, вперед, пане профессор! – раптом вигукнула вона обійнявши його за шию, і весело розреготалася.

У цей самий момент двері номера розпахнулися і всередину ввалилося двійко амбалів у костюмах та з мобілками напоготові. Вони вмить опинилися біля ліжка і почали справжню фотосесію. Алік закляк від несподіванки, а Соня чомусь взагалі ніяк не відреагувала на їхню появу, хіба що припинила сміятися, і, розлігшися у дуже відвертій позі, з показною байдужістю спостерігала за тим що, відбувається:

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍