Читати книгу - "Одне без одного, Анна Чмутова "

— Гаразд.

Богдан його правильно розуміє й виходить. Підліток теж рухається до дверей, притискаючись до шафи вздовж стіни. Чи правда Назар такий страшний?

Чоловік сидить ще хвилину. Дивиться, як броньоване скло нарешті закриває над ним захисний купол. Тепер Гаєвський готовий повертатися до друзів. І навіть якщо зараз хтось з них знову згадає про Віру, він зможе зберегти спокій. 

Залишок тренування проходить спокійно. Богдан його не тролить, а Сергій, відчувши стан друга, теж його не чіпає, хоча все одно вперто поправляє його техніки.

Додому Назар повертається виснажений. Коли на душі неспокійно, навіть пів сотні кілограм заліза не допомагають вирівняти гармонію. Його сум важить більше. Гаєвський крокує до ванни, змиває з себе запах поту і його липкість. А потім ще надовго зависає перед дзеркалом. Він досі не викинув частину речей Віри. А вона їх чомусь не забрала.

Назар гіпнозує кляту зубну щітку рожевого кольору, що досі стоїть поруч із його, чорного кольору. А ось ватні тампони лежать. Гаєвський ними й не користувався майже. І крем для рук. Із запахом вишні. Спочатку Віра купила інший — із кокосом. Але Назар цей запах просто не переносив і відмовлявся наносити крем на руки після морозів. Наступного дня дружина принесла додому інший крем — із його улюбленою вишнею. Тут Назар не міг уже суперечити.

І досі нічого не викинув. Броньоване скло потрохи починає повзти вгору. Недовго сили тяжіння на нього вистачило.

Назар так нічого й не чіпає в кімнаті. Круто повертається на п’ятах і виходить із ванної. У спальні надягає чисту білизну й опускається на ліжко. Як раз у той момент, коли телефон привітно загоряється вхідним повідомленням.

У Назара було чітке правило: за годину перед сном не чіпати гаджети. Він і Віру до цього привчав. Навіть успішно виходило свого часу. Це правило одразу ж вилітає з голови, коли Гаєвський бачить відправника. Там залишаються тільки гірші сценарії. Отримати повідомлення від цієї дівчини чоловік аж ніяк не очікує. Це може означати тільки одне.

Хоча кого обманює Назар? Це може означати все що завгодно. Але обов’язково щось погане. Бо Варвара Лупач його навіть із днем народження не вітала в повідомленнях. 

Гаєвський бариться, але все ж бере до рук телефон.

«Привіт, я не впевнена, що вчиняю правильно. Але, мені так здається, ти маєш про це знати».

Назар нічого не розуміє. А поки завантажується зображення в чаті з Варварою, чомусь думає про вагітність. Його ж Лупач може попередити про вагітність сестри?.. У Назара одразу підіймаються волоски на руках, а вдихнути повітря не виходить: горло стискає спазмом. Ще гірше стає Гаєвському, коли зображення нарешті перетворюється з однорідної плями на чітку світлину.

Назару треба декілька секунд, щоб зрозуміти — це не кадр з фільму. Таке дзеркало й такі шпалери точно знаходяться в батьківській квартирі його дружини.

«Не пхай ніс в чужі справи».

Назар одразу набирає Варю. Писати зараз він не може: пальці похолоділи й стали неслухняними.

— Слухаю, — флегматично звучить у слухавці.

— Я сподіваюсь, — Назару доводиться прокашлятися, аби повернути собі голос, — я сподіваюсь, що це фарба?

— Помада. 

— Легше не стало. Коли це з’явилося?

— Два дні вже пройшло.

— І ще щось є?

— Ні. Але ти ж знаєш Віру. Вона не буде просити ні в кого допомоги. Я розумію, що ви посварилися, і серйозно. Але вона не буде себе захищати. А більше в нас нікого немає.

— Я зрозумів, дякую. Це…

Назар хоче сказати, що це і його справа. Що він теж має право знати. Але замість цього питає інше:

— У Віри можуть бути вороги?

— Кожен, кому вона нагрубила.

— Ти перебільшуєш.

— Я применшую.