Читати книгу - "Краєвиди підглядника, Богдан Миколайович Бойчук"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Хіба це заважало б?
— На початку кар'єри заважало б. Я розхристана й не можу займатися кількома справами нараз.
— Мені здається, що ти досить методична й організована.
— Тільки в науці. У житті я безпорадна.
— Чи кохання також заважало б тобі в кар'єрі? Вона замислилася:
— Я багато думала над цим. І завжди боялася давати волю почуттям, щоб не відволікатися від науки.
— Значить, ти ніколи не була закохана.
— Мабуть, ні…
— А чи я заважаю тобі?
— Ні. Чому? — спитала здивовано.
Я відразу зрозумів, що наші принагідні зустрічі не мають нічого спільного з коханням в її розумінні. І це мене цілком улаштовувало. Ми гуторили до пізньої ночі. А коли назріла пора або щось робити, або прощатися, між нами запала мовчанка. Ніхто з нас, видно, не хотів прощатися і не знав, як переступити до кохання. Ми все-таки були далекі одне одному. Врешті все вийшло досить незугарно. Анджела пішла до спальні й розстелила ліжко. Тоді повернулася назад і, розгублена, стояла посеред вітальні, не знаючи, як повестися. А мене не дуже тягнуло до того ліжка. Вона зовсім не збуджувала мене як жінка.
Але, щоб не ставити її в прикре становище, я підійшов до неї, взяв у долоні її личко й поцілував в уста. Вона розплакалася. Я тоді несподівано відчув жадання. Ніжно пестив її, стягнув з неї сукню, взяв на руки й поніс до ліжка. її голе тіло вразило мене особливою красою. Я захоплено милувався нею, мов незвичайним скульптурним шедевром. Кожна лінія її фігури була в чудовій гармонії з рештою форм. Я роздягнувся й нахилився над нею.
— Ти дуже гарна. Я не знав, що ти така гарна, — прошепотів я зворушено.
Вона закинула мені на шию руки, притягнула до себе, втиснулася губами в мої уста й виповнила мій рот теплим і свіжим, як помаранча, язиком. Я пестив і цілував її личко, шию й рамена. її груди були маленькі, округлі й тверді, а гострі соски аж червоніли. Я гладив рукою її стегна, живіт і м'якеньке волосся між ногами. Вона раптово скрикнула, розкинула ноги й потягнула мене на себе. Це збудило мене, і я, опираючись ліктями об постіль, щоб не розплющити її, тендітну, проникнув у неї.
— Ой, ой, не так глибоко!
Вона обтиснула мене ногами, кричала, обціловувала моє обличчя й обмазувала його сльозами. Ми провели разом цілу ніч, а над ранок покохалися ще раз.
Анджела була дуже чутлива й віддана в коханні. І я цілими ночами мріяв про зустріч із нею. Та вона була настільки зайнята читанням і дослідами, що дуже рідко запрошувала мене до себе. Лише коли не могла уже концентруватися, телефонувала й питала, чи міг би я зайти до неї. Я завжди міг. На кожній зустрічі вона мала коньяк і гарну перекуску. З цього, та з її дорогих фасонових сукенок, я додумувався, що вона мусила походити з багатої родини. Ми попивали, гуторили й проводили приємно ніч. Але при кожній нагоді Анджела делікатно давала мені зрозуміти, що в календарі її життя перше місце займала наука. Мені було трохи прикро, бо я починав любити її, але, з другого боку, вона не полонила мене аж до тієї міри, щоб я втягав її в глибші й інтимніші стосунки, тобто не виявляв своїх почуттів і не робив жодних заходів, щоб вона закохалася в мене.
Анджела, зрозуміло, склала іспити блискуче. Ми гучно відсвяткували ту подію, випивши кілька пляшок коньяку й провівши разом кілька ночей підряд. Після того Анджела поїхала до Філадельфії. Я ніколи не мав вісток від неї. Видно, математика легко заступила мене.
Я не мав більше ніяких взаємин із жінками в Кембріджі. По-перше, тому, що мій вигляд радше лякав, ніж притягав дівчат. По-друге, я сам не хотів робити жодних заходів у тому напрямку, бо завжди, коли я тільки починав звикати до жінки й закохуватися в неї, вона неодмінно залишала мене. І тоді пустка в душі боліла ще більше.
Не захоплювали мене також курси в університеті. Та я був упертою й працьовитою людиною, гриз книжки днями й ночами, відбув усі курси до кінця і склав докторські іспити, — якщо не блискуче, то досить успішно. Про дисертацію взагалі ще не думав. Мені пропонували роботу в обсерваторії славного Смистонського інституту, але я відмовився. Мене тягнуло назад до Нью-Йорка. Кілька днів по іспитах я спакував свої речі, сів на поїзд і поїхав.
4
Я досить скоро знайшов собі роботу в Нью-Йорку. Посприяв мені у цьому, без сумніву, диплом із Гарварду. Мені пощастило дістати таку роботу, яка відповідала моїм інтелектуальним потребам і вдоволяла мої емоційні особливості й комплекси. Влаштувався я в планетарії при Музеї природничої історії між 78-ю і 81-ю вулицями, напроти Центрального парку.
Мешкання винайняв собі на Перрістріт в Ґрінич Віллідж, за два квартали від ріки Гудзону, — воно було досить просторе, але не дуже приємне, бо вікна виходили на стіну сусіднього будинку. Та я винайняв його все одно, бо мусив десь притулитися. Згодом планував знайти щось краще. Та невдоволення квартирою компенсувала мистецько-богемська дільниця Ґрінич Віллідж, якою я завжди захоплювався. Найрізнорідніші й найдикіші моди, найдавніші люди і найнеймовірніші ситуації — творили невичерпну панораму для мого споглядання й підглядання. Я щовечора годинами ходив вузькими, обтиканими кав'ярнями й ресторанчиками вулицями й набирав на плівку пам'яті найінтимніші прояви людських взаємин. Відчував дивне піднесення у великій гущі людей, яких я міг спостерігати, в інтимності яких міг проникати зором, але не мусив емоційно включатися в їхнє життя, — міг залишатися цілком самотнім між людьми і з людьми.
Я був самотній також вдома. Ніхто до мене не приходив, ніхто не дзвонив. Час від часу телефонувала тільки мати. Та й хто міг приходити чи дзвонити? Я ніколи не міг зав'язати ближчих товариських взаємин із хлопцями в школі. Можливо, моє перверзійне відношення до матері виповнювало мене до тої міри, що не відчував потреби в товаришах. Не дружив я також згодом ні зі студентами в університеті, ні тепер з колегами по праці. Можливо, на таку мою вдачу вплинула відсутність батька в моєму житті.
Не мав я тепер і товариських чи любовних взаємин з жінками. Прямо боявся входити в якісь ближчі стосунки з ними. Бо досі всі мої афери з жінками кінчалися розчаруванням для мене. Мені дотепер здається, що всі мої жінки використовували мене, щоб задоволити якісь свої потреби. Я,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Краєвиди підглядника, Богдан Миколайович Бойчук», після закриття браузера.
