Читати книгу - "Страта голодом, Семен Старів"

РОЗДІЛ ШОСТИЙ

Головою хлібозаготівельної комісії першої стохатки був Іван Хижняк. Колись він мешкав поруч з нашою хатою. Тепер «товаришеві Хижняку» було десь під сорок років, він був невисокий, опецькуватий і напівписьменний. Обличчя в нього було пооране глибокими зморшками, а густа бруднобілява чуприна, холодні й тьмавозелені очі, напівзаховані під стягненими повіками з колючими віями, надавали йому якогось поросячого вигляду.

Оце така людина очолювала хлібозаготівельну комісію в нашій стохатці. Фізична потворність, здавалося, впливала на його розумові й моральні якості. Він був жорстокий, брутальний і в'їдливий натурою, та й манеру говорити мав відповідну – саркастично-вульгарну або ж обмежену до шабльонних офіційних фраз. Часом він пробував висловлюватися на міський лад – нахапався цього, блукаючи десь по містах, – але й тоді не міг обійтися без найгидкішої лайки.

З початком жовтневої революції «товариш Хижняк» став єдиним на все наше село більшовиком. Як голова комнезаму, він належав до найзавзятіших і найревніших організаторів революційної влади в селі. Він і після революції залишився вірним виконавцем партійних накреслень, що зробило його впливовим сільським начальником, на сумлінні якого була смерть багатьох шанованих наших односельців.

Невдовзі після революції – під час однієї з чергових змін у комуністичній політиці – він на якийсь час зник із села, залишивши за собою цілий клубок заплутаних справ. Невідомо, де він снував і що там робив. На селі вже почали потроху забувати про нього, коли це раптом на початку колективізації він знов об'явився.

Організовуючи хлібозаготівельні комісії у стохатках, «товариш Цейтлін» та його партійні й державні помічники вибирали собі полигачів головно з місцевих перевертнів. Хижняк у хлібозаготівельній комісії – яскравий приклад цього. Щоправда, серед членів комісії були й чесні та роботящі господарі, поважані в селі, але основний кістяк становили особи з садистичними нахилами. Крім «товариша Хижняка», я знав там ще одного члена, Василя Хоменка, що своїм садизмом зажив лихої слави на все село.

Інші члени комісії не були такі жорстокі, як Хижняк і Хоменко, але й вони належали до того гурту баламутів, від яких нікому в селі не було спокою і добра.

З-поміж членів комісії Хижняка особливо виділявся Іван Бондар – отой самий, що по-вуличному знаний був як «товариш Юда». Він знову з’явився у нас на стохатці через кілька днів після зруйнування церкви. Оскільки нашій стохатці припало перше порядкове число, сільському начальству забаглося зробити її взірцем для інших стохаток, отож воно обсаджувало усі посади в ній найдовіренішими людьми. «Товариш Юда» швидко дійшов до якнайкращого порозуміння з «товаришами» Хижняком і Хоменком.

Ця купка партійців та активістів була наділена майже абсолютною повнотою влади на кутку. Їхні здібності оцінювалися кількістю викачаного у селян зерна і числом людей, залиганих у найкоротший термін до колгоспу. Виконуючи ці завдання, вони не гребували ніякими методами, бо з комуністичних приписів тих днів випливало, що «мета виправдовує засоби», а «переможців не судять».

Є таке українське прислів'я – «Не так пани, як підпанки». Оце ж такі й були «товариш Хижняк» та його поплічники, усі – прості хлібороби, але, висунуті на офіційні посади, вони аж повпивалися від влади, перевершуючи один одного в нечуваних доти в селі проявах безоглядности та жорстокости. Деспотизм їхній і пиха, здавалося, не знали меж. Робота комісії велася за ретельно продуманим пляном. «Товариш Хижняк» з одним пропаґандистом і кількома членами комісії засідав у штабі своєї стохатки. Вони викликали сюди тих селян, що виявилися впертими чи підозрілими, й укоськували кожного індивідуально. «Товариші» Хоменко і Юда з рештою активістів стохатки «обробляли» гуртовим чином десятихатки й п'ятихатки, хоч не гребували мати діло і з окремими селянами. Однак серед своїх способів впливу на нас вони не мали нічого ефективнішого за постійні й безнастанні збори. Нам доводилося висиджувати то на одних, то на інших зборах, властиво, кожен день, не минаючи й неділі. А в неділю збори звичайно розпочиналися рано-вранці і тяглися впродовж цілого дня.

Офіційні представники на нашій стохатці, та й на всіх інших, користувалися чітко визначеними методами «обробки» наших голів. Один з них, немудрящий, але дійовий, називався в їхньому жаргоні «топтати стежку». Селянина викликали на стохатку й піддавали звичному допитові: чого не вступив до колгоспу? І хоч би чим той відгетькувався, запитання повторювали знову й знову. При тім офіційники пояснювали йому, що тільки «ворог народу» опирається комуністичній політиці й колективізації, а оскільки «ворогам народу» немає місця в Радянському Союзі, то і в нього нема вибору: або вступить до колгоспу, або він буде зліквідований. Потім тому дядькові підсовували олівця, щоб підписав заяву й позбувся клопоту. Дехто таки й підписував, але більшість відмовлялася, вишукуючи найрізноманітніші причини й приводи.

Отут і вдавалися до методу «топтання стежки». Селянинові вручалося якусь записку до керівника іншої, скажімо, другої, стохатки. А що ніхто не міг відмовитися від виконання офіційного доручення, хоч би яке воно було, чоловік мусив брати те послання і чимчикував через пів села. З'явившись туди, куди був посланий, він переконувався, що там його вже чекають. Починають знов розпитувати, а він наново має пояснювати, чом він досі не член колективного господарства, після чого йому знову пропонують тут таки підписати заяву. Коли він все ще упирається, його посилають на іншу стохатку, а з тієї – ще на іншу і так далі й далі. З останньої стохатки його справляють уже до сільради, де засідає «товариш Цейтлін». І тут по-новій починається те саме довге докучливе розпитування: чому та чому?

А пора ж стояла зимова, і мороз припікав добряче. Усі стежки й дороги в селі замело снігом. Нещасна жертва мусила, бувало, й цілу ніч микатися по всьому селу, залишаючи за собою слід у глибоких снігах; ото звідси й назва – «топтати стежку». Представники влади застосовували цей метод за явно заздалегідь сплянованим розпорядком. Десь із п'ятеро селян нашої стохатки мусили отак «топтати стежку» щоночі, і десь близько сорока чоловік чи й більше з інших стохаток пробивали тропу до штабу нашої. Нічний краєвид нашого села в ті зимові ночі