Читати книгу - "Ярослав, Ольга Вільна"

Москва

Сонячні відблиски на сталевих та скляних боках хмарочосів засліплювали. Надвисокі будівлі, що зводились одна біля одної, відчайдушно тягнулись неба. І здавалось навіть, що таки досягали його. Останні поверхи губились в хмаринах, майже зникаючи з огляду. Футуристичний дизайн, ламані чи навпаки – округлі лінії трохи заворожували. Дивували. Після старого Києва, з його прихованими серед парків маєтками правобережжя та житловими кварталами лівобережжя, що зміїлись навколо численних озер, скляні хмарочоси виглядали незвично. Трохи чудно.

– Бачите ліса за Західною вежею? – запитав помічник губернатора, помітивши цікавість княжича. – Це йде будівництво Східної вежі. Вона буде виконана в тому самому стилі, але матиме висоту майже чотириста метрів. Запланована етажність у дев’яносто п’ять поверхів. – В голосі зазвучала гордість. – Безперечно, вона стане найвищою будівлею Москви.

 Гелікоптер зробив розворот, і хмарочоси залишились позаду.

– На коли планується закінчення будівництва? – Любозар не виглядав надто зацікавленим.

– На початок 2016ого. Інженери відслідковують усі новітні тенденції і в разі необхідності вносять зміни до проєкту. Але це стосується тільки внутрішнього наповнення. Основна конструкція в жодному разі не чіпатиметься.

Внизу пронеслись роздмухані хвилі Москви-ріки, і на перший план вийшли стіни Кремля. Невисокі кам’яні мури, що створювали неправильний трикутник давньої фортеці, в різні часи були і захистом, і загрозою Києву, доповнюючи історію Рюриковичів кривавими повстаннями та лицемірними зрадами.

– Кремль був закладений одним із ваших предків, Ваша Королівська Вельможносте, – продовжив супроводжуючий, черговий раз виказуючи неабияке знання міста та його історії.

– Юрієм Володимировичем, якого кликали Довгоруким, – додав, вдивляючись у гострі шпилі веж. – Сином Володимира Мономаха. Ще в 1156 році, якщо вірити Тверському літопису.

«Хоча як можна вірити літопису написаному аж через триста років після описаних подій? – продовжив подумки. Одразу пригадалось, як під час чергового розпаду Київської Русі московські царі доволі цинічно знищили всі документи, книги і папери, пов’язані з Києвом. Були спалені цілі бібліотеки, втрачені численні рукописи, цінні літописи. Знання, які на його превеликий жаль не можливо було повернути. – Але в нас лишився Тверський літопис, який подобається місцевим».

Тож чому б і ні?

Тим паче, що в холодному підсумку сучасний Московський Кремль був пам’яткою п’ятнадцятого століття, а не дванадцятого. Саме тоді фортецю перебудували за проєктами італійських архітекторів. Була змінена лінія мурів, викладені кам’яні вежі. Зведено Успенський собор. Потім, аж у дев’ятнадцятому столітті на території добудували Кремлівський палац та Збройову палату. Грандіозні на той час будови, які так і не змогли виправдати очікувань свого творця.

Костянтин Тон мріяв, що Кремль стане північно-східною резиденцією князя. Після закінчення війни з Наполеоном така можливість існувала. Проте не склалось.

– Територія, як і всі будови на ній, перебувають у приватній власності роду Рюриковичів, – додав Любозар, вкотре переглядаючи графік зустрічей. Нудний як і завжди.

– Так, – погодився. І доповнив у відповідь на зацікавлений погляд помічника губернатора. – Його зводили, перебудовували та відновлювали на кошти нашої родини. Тому ми ніколи не розглядали навіть можливості відмовитись від права власності. – Кремль був однією з небагатьох історичних пам’яток урбанізованого міста. Острівцем пам’яті Давньої Русі. Вічним нагадуванням, що ворогів треба тримати поблизу, а не на відстані. Бо ж вторгнення французької армії стало можливим також і через зраду очільника Північної губернії – двоюрідного брата тодішнього Київського Князя.

«А в перший же вечір після урочистого відкриття палацу тут мало не отруїли молодого спадкоємця престолу. І чому москвичів так дивує небажання нашої родини спати в цій фортеці?»

Гелікоптер почав зниження, і розмова завмерла. Ярослав в останнє огледів територію Кремля з висоти: позолочені купола собору, шпилі Збройової палати, широкі галявини. На площі перед Успенським собором майоріли жовто-блакитні прапори та численні штандарти козацьких полків.

– Раді вітати вас у Москві, Ваша Королівська Вельможносте! – губернатор, дорідний чоловік шестидесяти років, церемонно вклонився. – Орел Стожарович Вічний, до ваших послуг. З моїм помічником вам вже довелось познайомитись. Також дозвольте представити вам мера Москви Олександра Миколайовича Бєлого, головуючого історико-музейного комплексу «Кремль» Федора Івановича Пуріна.

Ярослав мовчки тиснув людям руки, зберігаючи ввічливу посмішку на обличчі. Про Стожаровича він знав. Давній друг батька, бойовий побратим, який лише нещодавно обійняв посаду губернатора. На особисте прохання князя. Ще один доглядач на його голову.

«За спиною Любозар, – зітхнув. Нізвідки з’явилось відчуття задухи. – І княжа дружина навкруги».

– Відкриття виставки відбулось сьогодні зранку, – Федор Іванович, очільник музейного комплексу, говорив трохи метушливо, з яскравим московським акцентом.– Експозиції зайняли дві зали першого поверху Збройової палати. Організатори сильно доречно об’єднали главную презентацію із постійними експонатами музеїв. Як ви знаєте в нас представлені такі речі як «Мазепина гармата», «Шапка Мономаха». Зброя разних часів, в основному шістнадцятого та сімнадцятих століть, знаходиться в цьому ж музеї, на другом  поверху. Вийшло сильно наглядно! І як ви могли побачити, сьогодні завершилось приготування майданчику для змагань з вольтижування. Коні спокійні, в доброму стані. Їх розмістили в стайнях, збережених ще з часів…

– Урочистий початок змагань заплановано на дев’яту годину ранку, – Орел доброзичливо всміхнувся Федору. І обернувся до княжича. – Ваш готель знаходиться поблизу, тож матимете достатньо часу аби відпочити після перельоту.

Вони вже підійшли до автівок. Любозар мовчки завмер перед відкритими дверцятами, очікуючи, поки княжич займе своє місце. Княжа дружина так само безмовно оглядала місцевість. Місцева охорона навитяжку стояла по периметру.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍