Читати книгу - "Шість невдалих побачень, Ангеліна Кріхелі"

Глава 10

Красько розгублено дивилася на чоловіка перед собою і не могла повірити в почуте. Відповісти вона не встигла, оскільки до столу підійшла та сама екзотично вродлива працівниця кафе, перепросила за втручання і попросила Вадима про допомогу.

Упевнений у тому, що встигне домовитися з гостею, адміністратор вирушив вирішувати черговий конфлікт. Цього разу потрібно було умилостивити кухарів. Кафе для нього, звісно, куди приємніше нічного клубу. Але забирає занадто багато душевних сил. А, може, просто старіє? Утім, про старість і втому до сорока років думати зарано.

Однак, коли він повернувся, за столом нікого не було. Він засмучено опустив голову і перечепився об серветку, на якій акуратним почерком був виведений номер телефону.

Повертаючись цього вечора додому, Анфіса одночасно раділа, безмежно пишаючись своєю сміливістю, і картала себе за зайву нав'язливість. Але що зроблено, того не повернеш. Адже нічого страшного не станеться, якщо Вадим їй зателефонує. А Жанні про це просто не обов'язково знати. Тому обговоривши сьогоднішнього скупого лицаря з його самотньою герберою, подруги розійшлися.

Страшенно хотілося зберегти посмішку адміністратора тільки для себе, не ділитися нею ні з ким. Навіть із найкращою подругою. І навіть у переказі подій.

Утім, відчуття польоту душі поступово стало тьмяніти протягом наступного дня, в який Вадим не зателефонував і не написав. Можливо, просто зі столу прибирав не він? Ой, як соромно буде, якщо записку знайшла та красуня в уніформі кафе! Чи, можливо, вона його запрошення не так зрозуміла просто? Раптом він співчував безталанній дівчині, яка прагне заміж, а зовсім не кликав зустрітися з ним знову.

Засмучена такими думками, Анфіса погано міркувала, проводячи заняття зі школярами. Виявляється, дуже складно пояснювати щось іншим, навчати того, що добре вмієш сам. А раніше здавалося навпаки. Адже знаєш же! Значить, і пояснити легко буде, захопливо навіть.

Проте ця школа потребувала її, а Анфіса потребувала цього підробітку. Тож вдих глибше — і нова спроба з іншого боку підійти до пояснення, як їй здавалося, елементарного матеріалу, що викликає щире здивування на обличчях учнів.

Повертаючись пізно ввечері додому, все ж не втрималася і набрала подругу. Часом ділитися чимось, що стало потаємним, бажання немає, але при цьому полегшити душу жадаєш до крику. Як це поєднати, поняття не мала. Тому просто ображено сопіла в слухавку і мовчала.

— Ти чого мовчиш, дурненька? Трапилося чого? — сполошилася Жанна.

— У що ти там вляпалася без мене?

Анфіса фиркнула.

— Ти хвилюєшся, що зі мною не так щось, чи що мої пригоди без тебе відбуваються?

— Друге, звісно! — жартівливо обурилася.

— Втішу: без твоєї участі в моєму житті взагалі пригод не буває.

Обидві вони замовкли ненадовго, підшукуючи слова. Чомусь розмова не в'язалася, що траплялося з ними обома вкрай рідко. Зі шкільної лави вони жодного разу до пуття не сварилися, не приховували нічого одна від одної, і завжди знаходили, про що поговорити.

— Жано, я все думаю про того адміністратора, — боязко заговорила.

— Навіть не вздумай! — тут же наїжачилася подруга. — Ще не вистачало тобі якогось там офіціанта.

— Він — адміністратор, — інстинктивно заступилася за Вадима, розсіяно переходячи дорогу. Якийсь водій сердито натиснув на клаксон, підганяючи неквапливого пішохода. Вона винувато знизала плечима. — Річ не в цьому, Жанно. Розумієш, він ніби наскрізь бачить цих усіх твоїх кавалерів.

— Що ти маєш на увазі? — спантеличено уточнила подруга.

— Тому лінивцю він приніс коктейль "Лінивий чогось там...". Цьому жлобу — воду. Найдешевше, що було в кафе. Розумієш? Він же сам — чоловік. Краще і швидше бачить натуру цих...

— Стоп! Це вже фентезі якесь. Ти сама-то себе чуєш з боку?

— Я просто не хочу більше цих пошуків, — втомлено промовила Анфіса, сідаючи на лавку перед своїм під'їздом. — Усі ці інтернетні штучки... Не моє це.

— Люди винайшли мережу, щоб подолати відстані й з'єднати людей, — заперечила Жанна. — Чому б тобі не скористатися цим чудовим винаходом, як зробили багато жінок до тебе. І, я впевнена, ще тисячі зроблять після.

— Не знаю, для чого там створили мережу, але зараз вона не з'єднує, а розділяє, відстежує, нав'язує і панує. Я сиджу навпроти дитячого майданчика просто зараз. І знаєш, що роблять усі діти й батьки? Бінго! Залипли в смартфонах. Не здивуюся, якщо пишуть одне одному повідомлення, бо повернути голову й відкрити рота ліньки. Треба ж відволіктися тоді від гаджета.

— Упевнена, ти перебільшуєш.

— Це я ще применшую!

— Ну, послухай, можливо, треба просто проявити жіночу мудрість. Дати одному з чоловіків на сайті знайомств більше шансів? Пробачити, не помітити якісь дрібні недосконалості. Ти он теж не «Міс Всесвіт».

— Виявляти мудрість потрібно з тими, кого любиш. І головне, хто любить тебе. Решта таку мудрість сприймають як слабкість і зручно вмощуються на шию.

Вони знову помовчали, обидві згадуючи перше і єдине, абсолютно невдале заміжжя Анфіси, що закінчилося бурхливими судовими розглядами, від яких вона досі здригалася від однієї лише згадки імені колишнього чоловіка.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍