Читати книгу - "Втрачені в космосі , Arachne "

- Зрозумів! — Лі, спотикаючись на кожному кроці, гукнув у відповідь. Ледве не впавши, він ударив рукою по найближчому перебору, щоб утримати рівновагу, і рвонувся вперед, прикриваючи спину Зейну. - Рем, вогонь на стримування!

Рем, не обертаючись, відпустив одну руку з різака і, вибігши на бігу гранату, кинув її в бік істоти. Яскравий спалах розірвав пітьму, змусивши істоту на мить зупинитися. Сліпуче світло гранати випалювало у темряві плями, відкидаючи довгі тіні на стіни та підлогу. Однак коли пил осів, їхній переслідувач знову засувався, згорнувшись у клубок, а потім витягнувшись, як змія, і метнувся вперед.

Зейн, проклинаючи все на світі, зірвав блок запобіжника з дверного замка та вдарив по контрольній панелі, відкриваючи доступ до наступного відсіку. Двері з шипінням роз'їхалися в сторони, і троє техніків буквально ввалилися всередину. Вони не встигли навіть перевести подих, як Рем різко сіпнувся і рвонувся до панелі керування.

- Закривай! — гаркнув він, з силою опускаючи важіль аварійного блокування.

Перебірка з важким гуркотом почала сходитися, але одразу щось ударило по ній з іншого боку. Різкий тріск металу, подібний до вереску пили, пролунав по всьому відсіку, і двері здригнулися, ніби їх намагалися розірвати зсередини. Зейн стиснув зуби та схопився за панель керування, активуючи додаткові замки. Сталевий бар'єр, що тремтить під ударом пазурів, повільно, але впевнено закрився, і замки зі скреготом стали на місце.

- Все, закрили! — Лі видихнув, наче вперше за весь цей час зміг нормально зітхнути. Піт заливав йому очі, і він квапливо витер шолом рукавом. — Що це за чортівня, Зейне? Що це взагалі було?

Зейн не відповів одразу. Він відкинувся на перебірку, намагаючись віддихатися, і кинув погляд на двері, за якими продовжували лунати глухі удари і дивне шипіння. Істота не відступала, його рухи за дверима залишалися різкими і неприродними, наче вона намагалася знайти слабке місце у броні переборки.

- Кейла, - нарешті, сказав Зейн в рацію, голос його звучав хрипко і втомлено. — Двері заблоковані. Але воно… воно намагається прорватися. І, схоже, не збирається здаватись.

На іншому кінці лінії зв'язку пролунав тихий подих полегшення.

- Гарна робота, Зейне, - спокійно сказала Кейла, але в її голосі чулася прихована тривога. — Я відстежую ваші показники. У всіх пульс зашкалює і адреналін на критичному рівні. Вам потрібно терміново відпочити, але спочатку нам потрібно зрозуміти, що це за тварина. Вона не має вирватися.

Зейн кивнув, хоч знав, що вона не бачить його.

- Я зрозумів. Ми можемо пройти через технічний коридор та вийти до вантажного відсіку. Там є камери, які допоможуть розглянути цю річ краще. Але...

- Без "але", - м'яко, але твердо перервала його Кейла. — Ви маєте спробувати. Я передам вам коди доступу та схему аварійних шляхів. Тримайтеся подалі від основних магістралей - ця істота вже пробила кілька стін та труб. Якщо перетнетеся з ним у вузькому коридорі, шансів вибратися живими буде мало.

Зейн випростався і коротко кивнув своїм товаришам.

— Гаразд, хлопці, чули? — Він швидко пробіг поглядом по обличчях техніків, відчуваючи, як серце трохи заспокоюється. Незважаючи на страх, вони були готові йти за ним, і це надавало йому сили. — Збираємось, йдемо до вантажного. Кейло, залишайся на зв'язку. Якщо помітиш щось на датчиках – повідомляй одразу.

- Зрозуміла, - коротко відповіла вона.

Команда рушила вперед, Зейн очолював їх, намагаючись триматися максимально близько до стіни. Вузький технічний коридор, що освітлювався лише рідкісними аварійними лампами, здавався нескінченним лабіринтом. Кожен скрип і стукіт луною розносився по трубі, відгукуючись у вухах, ніби саме приміщення дихало разом із ними.

Тиша, що встановилася після тихих ударів істоти, була оманливою. Напруга наростала з кожним кроком, і Зейн відчував, як його м'язи задеревенелі від напруги. У голові проносилися різні думки: що це за створення, звідки воно взялося, і чому ніхто з команди не знав про його існування?

Щойно вони минули третій шлюз, як пролунав гучний тріск. Зейн різко зупинився, піднявши руку, щоб сигналізувати іншим. Позаду них, у темряві коридору, щось заворушилось. Спочатку це був ледве вловимий звук, ніби крапля впала у воду, потім скрегіт металу об метал.

— Прокляття… — видихнув Лі, нервово озираючись назад. - Воно знову тут.

Зейн миттєво активував аварійні камери та вивів зображення на маленький дисплей на зап'ясті. На екрані здалося щось величезне і спотворене, що нагадує клубок відростків і кігтистих лап, що переплітаються. Істота, обволікаючи стіни коридору, повільно рухалася на їхній бік, а за нею тягнувся тонкий шлейф тієї ж їдкої речовини, яка роз'їдала метал на їхніх очах.

— Біжимо, — коротко сказав він, відчуваючи, як холод страху знову пробіг по спині. - Зараз же!

Зейн миттєво зреагував на власний наказ. Він рвонувся вперед, вихоплюючи з кобури аварійний різак і ведучи своїх товаришів через вузькі технічні коридори. У повітрі повисла ледь уловима вібрація — корабель здригався, ніби його нутрощі ось-ось могли розірватися під нестерпним тиском. Ще один струс, і на стелі побігла тонка тріщина, оголюючи переплетення кабелів та труб.

- Швидше! - вигукнув Зейн, відчуваючи, як земля буквально йде з-під ніг. Він обернувся, щоб переконатися, що всі йдуть слідом.

Техніки бігли, намагаючись не зменшувати темп, хоча кожен крок давався все важче. Вони буквально мчали стрімголов, поки їдкий запах не посилився настільки, що дихання стало уривчастим і болючим. Лі спіткнувся, схопившись за стіну, важко дихав.

— Чорт... Ця речовина поширюється. — Він схопився за горло, намагаючись не задихнутися. - Воно може потрапити у вентиляцію!

Зейн судомно озирнувся на замкнуті перебірки за ними. Істота, як і раніше, залишалася з того боку, але її наближення відчувалося навіть звідси. Кожне зітхання ставало тортурою. Якщо це чудовисько проникне далі, весь корабель опиниться під загрозою зараження.