Читати книгу - "Попіл і Світло, Кіра Найт"

Глава 11. База найманців

Азраель

Ми пробиралися коридорами складу, намагаючись не вступити в чиїсь кишки і кров. Це місце виглядало, як у фільмах жахів: усюди валялися тіла, роздерті кігтями дикої тварини; бризки крові; сліди від пазурів та випалених долонь на стінах.

Кожен перевіряв кімнати ліворуч та праворуч, потім повертаючись назад у процесію в коридорі. Клан Фого пройшов багато через що. Ми були і найманцями, і солдатами, і вбивцями. Але те, що ми побачили на цьому складі, лякало всіх нас. Почувши голоси і здавлені крики, я рефлекторно наставив на напрямок звуку автомат. Пауло кивнув убік, і я пішов за ним. За планом будівлі - там має бути оглядовий пункт. Піднявшись, я оглянув консоль. Панель була роздерта кігтями, а екран, що покосився, повідомляв про успішне скачування і форматування даних. Помітивши, що брат завмер на місці, я підійшов ближче, після чого простежив за його поглядом. Чорт забирай, що це?!

У центрі кімнати, яку було видно з оглядового пункту, прикутий до стільця сидів чоловік у бойовому спорядженні, але поранений. Поруч із ним стояло.. щось..
Істота була схожа на білого вовка, що стояв на задніх лапах, а з його зубів та лап скрапувала кров. Я тихо підняв автомат, але Пауло зупинив мене жестом і наказав по комунікатору команді, щоб ніхто не висовувався.

— Навіщо ви викрали Марі Фого? Навіщо стежили за ними? - глибоким голосом спитав вовк у чоловіка.

— Вона.. вона мала стати експерементом.. - важко промовив чоловік.

— Чиїм експериментом? - спитав вовк.

— Я .. я не можу .. вони мене знищать .. - чоловік повісив голову, що не сподобалося вовку.

Всадивши в ногу чоловіка пазурі, той провернув руку, від чого чоловік несамовито закричав.

— Що, сподіваєшся вирубитися від больового шоку? - посміхнувся вовк. – Не так швидко.

Приставивши долоню до чола чоловіка, вовк заплющив очі. За мить чоловік знову завив від болю.

— Так краще.. - вовк розплющив очі і я тільки зараз побачив, що його очі переливаються вогнями різних кольорів. Але це неможливо… - Відповідай, і я полегшу твої страждання.

— Ні! Ні, я не можу! – кричав чоловік, зриваючи голос від дикого болю.

— Хммм.. у тебе горло пересохло? - вовк глузливо нахилив голову і зробив легкий пас рукою.

Чоловік важко дихав, але раптом скинув голову з подивом в очах і закашлявся. Точніше.. спочатку мені здалося це кашлем. Він захлинався. З рота бранця почала виливатись кришталево чиста вода і продовжувалося це, поки той не постукав рукою по ручці стільця. Знов пас рукою і потік води став меншим, поки зовсім не припинився.

— Хочеш щось сказати? - вовк нахилився, піднісши вухо до чоловіка.

— Щоб ти здохла, дивольське поріддя… Церква прийде по тебе, і по кожного з вас, виродків..  — зовсім тихо, зі сміхом прошепотів чоловік.

— Я рада, що ти вирішити чинити опір. - очі вовка блиснули і він приставив пальці пазуристої лапи до чола чоловіка.

Крик був такий несамовитий, що в нас заклало вуха. Чоловік звивався і здригався всім тілом.

— Подобається? - вовк прибрав пальці, посміхнувшись. - Це вогонь, що ти так любиш. Тобі ж подобалося дивитись, як вони згоряли у вогні, як кричали? - хижо посміхаючись, виставивши ікла, спитав вовк. - Я дізналася про все, що було потрібно, з твоєї свідомості. - раптом тіло і хутро вовка пішло вогнем, а під ним була луска і крила.. абсолютно як наші. За формою тіла стало очевидним, що це дівчина, але обличчя досі було складно розгледіти. Вона продовжила. - А ти не відключишся і не помреш, доки не згориш вщент. - різко кігтиста лапа фенікса встромилася в тіло чоловіка, підпалюючи його зсередини. - Як ти сказав, Джоше? А, так... точно... - вона ніби не помічала несамовитих криків чоловіка. - Мені подобається твій біль.

Вона стояла у вигляді фенікса і дивилася на чоловіка, поки той горів. Поглянувши на браслет комунікатора, я побачив, що деякі з команди вийшли на вулицю, не в змозі винести цього видовища.

Крики стихли і я знову подивився на дівчину в центрі кімнати, біля якої лежали тліючі останки. Вона важко дихала, опустивши голову. Минуло близько хвилини, як вона почала трансформуватись і стала людиною. Поправивши спорядження і перекинувши косу через плече, вона повільно попрямувала до виходу, кульгаючи, а за нею по підлозі тягнувся слід крові. Я просто завмер на місці, не в змозі відвести погляд. Це була вона. Кіра.

Джеф передав повідомлення по комунікатору, що Марі вдома опритомніла. Роздавши накази команді, а саме: простежити за очищенням приміщення від слідів, зібрати зразки та інформацію, після чого всім поїхати до Марі; Пауло глянув на мене і ми зрозуміли один одного без слів. Ми стежитимемо за Кірою.

Простеживши за машиною Кіри до готелю на околиці міста, ми залишилися чекати внизу.

— Чому ти не казав хто вона? - раптом спитав Пауло.

— Я не знав. - я задумливо дивився у вікно, де саме спалахнуло світло.

— Чорт, я думав тебе добре навчили. - він здавлено засміявся.

— Ти також не помітив. - прогарчав я на брата, після чого знову глянув у вікно. - Чорт, я хотів її звернути, зробивши однією з нас ... але це ...

— Він цього заслужив. – серйозно сказав Пауло. - Те, в якому стані Марі, та інші дівчата… Якби ти побачив це – ти вчинив би із ним так само.

— Я розумію... Просто... Чорт... - я опустив голову. - Вона виглядала такою… невинною, ніжною.

— Що, розлюбив? - засміявся цей негідник, а я блиснув на нього очима.

— Ні. Просто в мене виникло багато питань. І вона мені на них відповість. – серйозно сказав я.

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍