Читати книгу - "Апологія Сократа. Діалоги"

ти дав і до яких ніхто тебе не силував і не вводив в оману, ніхто не примушував тебе вирішувати справу поспішно, бо ж ти мав сімдесят років для роздумів, протягом яких міг би переселитися в іншу державу, [53] якби ми були тобі не до вподоби, якби наші умови здавалися тобі несправедливими. Але ти не віддав переваги ні Лакедемонові, ні Критові{59}, державний устрій яких ти безперестанку вихваляєш, ні жодній іншій державі, грецькій чи варварській; ти якщо й виходив за межі міста, то аж ніяк не далі, ніж криві, сліпі та інші афінські каліки. Це місто, а отже й ми, твої Закони, дуже подобалися тобі, подобалися більше, ніж іншим афінянам; бо хіба якесь місто може подобатись тому, хто не любить його законів? А те­пер ти чиниш всупереч своїм зобов’язанням? Цього, Сократе, ти не зробиш, якщо послухаєш нас, бо, дременувши з міста, [B] ти тільки виставиш себе на посміховище.

Подумай хоч трохи. Якщо ти порушиш наші умови і припустишся помилки, що доброго зробиш ти для себе самого і для своїх друзів? Адже і їх ти наразиш на небезпеку вигнання, позбавлення громадянських прав, втрату майна, це певна річ. Але передо­всім ти сам, якщо прибудеш до котрогось із найближчих міст, чи то до Фів, чи до Мегари{60}, — бо ж і те, й те місто мають добрі закони, — якщо ти, Сократе, прийдеш туди, тебе там вважатимуть ворогом їхнього державного устрою: адже всі тамтешні мешканці дбають про своє місто [C] й дивитимуться на тебе, як на ненависника законів; і ти підтвердиш правоту твоїх суддів, бо ж виходить, що вони правильно тебе засудили, — адже ненависник законів може згубно вплинути і на молодь, і на людей недалекого розуму. Отож чи не доведеться тобі уникати міст, які встановили у себе добрі закони, і людей доброї волі? Але що то буде за життя? Чи, може, ти зважишся оселитися там і станеш безсоромно повчати їх? [D] Що ти їм казатимеш, Сократе? Те, що ти говорив тут, що чеснота, справедливість — це найцінніше у світі, так само як право й закони? Невже ти вважаєш, що це буде достойно Сократа? Невже що­до цього можуть бути якісь сумніви?

Але припустімо, що ти подався кудись далі і прийшов би у Фессалію, до друзів Крітона. У тих краях панує безлад, тамтешній люд розбещений{61}, і він, очевидячки, залюбки слухав би твою розповідь про те, як ти втік із в’язниці, переодягнений наче на сміх у козячу шкуру{62} [E] або ще в якусь личину, що її вдягають злочинці при втечі, й змінивши свою зовнішність до невпізнання. А що ти уже, вважай, старий чоловік, якому, річ природна, недовго залишилося жити, ви­рішив боягузливо чіплятися за життя, зневаживши найосновніші закони, хіба ніхто так про тебе не скаже? Можливо, і ніхто тобі цього не скаже, якщо ти ні з ким не посваришся, а в іншому разі, Сократе, доведеться тобі почути чимало такого, чого ти зовсім не заслужив. [54] І ось будеш ти жити, кланяючись усім і принижуючись, а що будеш робити? Хіба що насолоджуватись їжею, немовби ти примандрував до Фессалії, щоб пообідати. А до чого ж були твої повчання про справедливість та інші чесноти? Ти хочеш жити, либонь, заради дітей, для того, щоб їх виховати і ви­вчити? І що з того? Ти забереш їх у Фессалію, вигодуєш і виховаєш заради того, щоб вони стали чужинцями? Отака буде користь із цього? А може, ти гадаєш, що коли залишишся живий, то вони, виховуючись тут, у Афінах, незважаючи на твою відсутність, одержать краще виховання й освіту, тому що твої близькі по­дбають про них? [B] Виходить таке: якщо ти попадеш у Фессалію, то вони подбають про твоїх дітей, а якщо попадеш до Аїду, то не подбають? Мабуть, подбають і тоді, якщо ті, хто називає себе твоїми близькими, справді доброчесні люди. Отож, Сократе, послухай нас, своїх вихователів, і не цінуй нічого вище за справедливість — ні дітей, ні життя, ні нічого іншого, аби, з’явившись в Аїд{63}, ти міг усе це сказати на свій захист перед його володарями. Справді-бо, Сократе, якщо ти зробиш те, що замишляєш зробити, то такий вчинок ніхто не визнає ані гарним, ані справедливим, ані доброчесним, ані ти сам, ані будь-хто з твоїх близьких, і не буде тобі добре там, куди ти втечеш. [C] Якщо тепер підеш із життя, то підеш покривджений не на­ми, Законами, а людьми.

Якщо ж ти втечеш із в’язниці, ганебно відплативши кривдою за кривду і злом за зло, порушивши укладені з нами домовленості й угоди, то ти заподієш зло тим, кому менше всього слід було заподіяти — собі самому, друзям, Батьківщині й нам. Ми розгніваємося на тебе тут, поки ти живий, а там наші брати, Закони Аїда, недоброзичливо приймуть тебе, знаючи, що ти і нас намагався занапастити в міру своїх сил. [D] Не дай Крітонові намовити тебе зробити те, що він радить, послухай радше нас!»

Любий друже Крітоне, мені ввижається, що я чую такі слова, як наслідувачам корибантів{64} здається, ніби вони чують звуки флейт, і відгомін цих промов гуде в моїх вухах так, що я не можу чути нічого іншого.

От і знай, що я тепер думаю, якщо ти спробуєш мені заперечувати, то говоритимеш даремно. Зрештою, якщо збираєшся сказати щось супротивне, говори!

[E] К р і т о н. Але мені нічого сказати, Сократе.

С о к р а т. Отож годі про це, Крітоне, й зробімо так, як велить Бог.

Іон

Сократ, Іон

[530] С о к р а т. Здоров, Іоне! Звідкіля ти приїхав до нас? Чи не з батьківщини, з Ефеса?{65}

І о н. Нічого подібного, Сократе, — з Епідавра, зі свята Асклепія{66}.

С о к р а т. Що? Хіба епідаврійці влаштовують на честь цього бога також змагання рапсодів?

І о н. Аякже! Та й в інших видах музичного мистецтва там змагаються.

С о к р а т. І що ж? Чи й ми виступали на змаганнях? І з яким успіхом?

І о н. Ми дістали першу нагороду, Сократе.

[B] С о к р а т. Це прекрасно! Тепер гляди, щоб ми перемогли й на Панафінеях!{67}

І о н. Це й збудеться, якщо Бог зволить.

С о к р а т. Далебі, Іоне, часто я заздрив вам, рапсодам, заради вашого мистецтва. Бо ваше мистецтво вимагає, щоб ви завжди виступали ошатно вдягне­ними й виглядали якнайгарніше, причому вам треба [C] постійно мати справу