Читати книгу - "Рід Добрянських. Генеалогія і спогади, Леонід Добрянський"

«Жулік»

Одного року на празник до нас приїхав мамин небіж Андрій Супрун. Служив він у Гайсині регентом в соборі, приїхав не сам, а втрьох. Відрекомендував: «Це мої майбутні тесть і теща»; їх привітали, запросили до хати. Тесть - людина огрядна, літня, з сивою бородою й вусами. Відрекомендував себе адвокатом і почав хвалитись, яким він користується авторитетом в окружнім суді. Це почув наш сусіда і дуже скоро розповсюдив по селі, що до Добрянського приїхав адвокат. Через деякий час зайшло до хати чоловіка чотири михайлівських селян, щоб познайомитися з адвокатом. Тесть Андрія почав їх запевняти, що їхній позов він виграє обов'язково, дядьки повірили і дали задатки по 10 карбованців.

Тесть той горілки багато не пив - випив зо дві чарки і більше в рот не взяв. Звернувся він до батька, щоб позичив йому 10 карбованців. Батько каже матері, щоб внесла, бо касиром була мати. Мати внесла 5 карбованців, каже, що більше нема. Тесть знімає з пальця золоту обручку з алмазом і дає в заклад батькові. Звичайно, батько закладу не взяв і позичив не десять карбованців, а п'ять.

Зайшов мамин небіж до мами в другу хату, став балакати. Мати і каже йому: «Андрію, що це за жулік з тобою приїхав?». Андрій дуже розсердився і каже: «Це мій майбутній тесть, а ви ображаєте, ноги моєї більше не буде у вас», - повернувся, вийшов, і зараз же вони виїхали.

Пройшло місяців зо два. Якось у неділю приїхав небіж мамин, цілує маму в руку і запитує: «Як ви знали, що то не тесть, а жулік, а я ще на вас і розсердився! А він дійсно шахрай і мошенник, серед ночі втік з Гайсина і мене накрив на рублів двісті п'ятдесят, а скільки він напозичав в Гайсині - і не перелічити.

Дядько Родіон

Батько був некурящий, мати дуже ненавиділа курців і терпіти не могла запаху махорки і тютюну. Менший батьків брат Родіон курив махорку, мати його не любила и вигонила з хати, як була в зубах цигарка. Одного разу заходить до нас дядько Родіон, каже мамі, що він кинув курити і що він сам себе за це любить. Мати зразу не повірила, так дядько почав божитись. Тоді мати похвалила його за такий гарний вчинок і пригостила пиріжком. Через деякий час мати пішла на ярмарок у Гранів. Приходить додому і розказує з обуренням, що бачила на ярмарку Родіона з цигаркою в зубах. Місяців два дядько не показувався до нас. Нарешті зайшов. Мати почала йому докоряти за брехню, але дядько пояснив, що він дійсно був покинув курити, та як захотілось закурити, місця собі не міг знайти, довго мучився і нарешті не видержав і закурив.

Невдала кар'єра

На початку 90-х років у Гранові (три кілометри від села) відкрилась двокласна школа. Мій брат Захарко поступив до цієї школи; йому було тоді вже близько 17 років. У свій час він закінчив лише сільську школу. Закінчивши гранівську школу, він вирішив поступити службовцем у Гранів на пошту. Послав відповідні документи з фотокарткою в Кишинів начальникові поштового й телеграфного округу. Через місяць отримав дозвіл стати учнем у Гранів на пошту; був учнем безплатно півроку і нарешті був призначений листоношею в Криве Озеро (тепер Одеської області) з платнею 17 крб. на місяць. Брат гадав, що, працюючи на пошті, буде вивчати поштові правила і роботу на апараті Морзе, далі складе іспит на поштово-телеграфного урядовця, зарплата якого дорівнювала 36 карбованцям на місяць. Поткнувся брат до свого начальника, щоб дозволив вивчати роботу на апараті Морзе, а начальник і каже, що гранівська школа не дає права на чин. Треба закінчити «городськоє уєздноє училище». Так і скінчилась братова кар'єра. Тоді він звільнився з пошти і задумав підготуватись і складати іспити на сільського вчителя при «городськом училище» в Гайсині. Всі дисципліни здав на «відмінно», а по закону божому були дуже великі вимоги. Напам'ять треба було знати велику кількість тропарів, а він дуже їх не любив і по закону божому зрізався. Після цього Захарко поступив в Гайсині до гімназії діловодом. Працював і готувався, а через рік витримав іспит при гімназії на звання народного вчителя і в 1898 р. був призначений вчителем у Михайлівську земську школу.

Захар Дмитрович Добрянський (18 жовтня 1905 р.).

Я поступаю на пошту

Я закінчив сільську школу в 1904 році з похвальним листом. Ціле літо брат готував мене, і восени я поступив в «городськоє училище» в Гайсині. Закінчив училище в 1907 році. Тепер дорога на пошту була мені відкрита, я мав право на чин, лише треба було ждати, щоб мені виповнилось 18 років, бо молодших на пошту не приймали.

В березні 1910 року мене було прийнято учнем на пошту в Гранові, а 27 вересня 1910 року я одержав призначення листоношею в Меджибіж Подільської губернії, з окладом 22 карбованці на місяць. Першого жовтня я приїхав до Меджибожа і приступив до виконання служби. Протягом жовтня ще прибуло два нових листоноші, Роман Хмельовський і Дмитро Ляшок. При пошті була квартира, де ми і розташувались. Ми всі троє мали право на чин і вирішили організувати вивчення поштових правил та роботи на апараті Морзе. Навчання починали о 18-ій годині після роботи до 24-ої години щоденно... Я читаю поштові правила видання 1898 року, читаю виразно, не поспішаючи, а Роман і Митя слухають. Я випадково глянув на Митю, а він спить... Роман теж побачив, що Митя спить, збудили ми його, а він став божитись, що не спав, що це нам здалося. Я тоді кажу: «Давайте продовжувати читання» і почав читати далі. Минає хвилин п'ятнадцять; дивлюсь, а Митя знов спить. Я тоді кажу Романові, щоб знайшов мотузку. Роман скоро приніс міцного шпагату. «Прив'язуй, - кажу, - Митю за ногу до столу, винось до другої кімнати лампу» (тоді електрики не було). Роман, зробивши це, повертається до кімнати, в якій темно. Митя спить, Роман кричить: «Вставай». Митя прокидається, встає, хоче йти, але темно; він падає, я входжу з лампою. Митя рачкує до дверей і тягне за собою стола, я ставлю лампу на стіл і питаю його: «Ну що, і тепер не спав?».