Читати книгу - "Тіні минулого , Дроянда"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Вечір був спокійним, але напруга все ще висіла в повітрі. Всі розуміли: хоч вони і вирвалися з пастки минулого, справжня боротьба ще попереду.
Анна стояла біля озера, занурюючи пальці у холодну воду. Їй здавалося, що вона нарешті може дихати вільно, але в глибині душі залишався страх — а що, як усе повториться?
— Занурюйся глибше, — тихо промовив Дмитро, підійшовши ближче.
Анна здригнулася.
— Що?
— Якщо хочеш щось відпустити, потрібно зустрітися з цим обличчям до обличчя, — він став поруч, дивлячись на темну гладінь води. — Інакше це переслідуватиме тебе вічно.
Вона подивилася на нього. Дмитро завжди здавався сильним, але зараз вона бачила в його очах те саме, що відчувала сама — боротьбу.
— А тобі вдалося? — запитала вона.
Він усміхнувся куточками губ, але в цій усмішці було більше гіркоти, ніж радості.
— Ще ні. Але, здається, я знайшов правильний шлях.
Анна мовчки кивнула. Вона не знала, що відповісти, тому просто лишилася поруч.
Тим часом Ліза та Орест сперечалися, як завжди.
— Я кажу, що нам потрібно продовжити рух вранці, — наполягала Ліза, схрестивши руки на грудях.
— А я кажу, що треба спочатку визначити напрямок, — Орест стояв перед нею, майже впритул. — Без чіткого плану ми знову заблукаємо.
— О, та невже? І хто у нас тут такий мудрий?
— Ти ж знаєш, що я правий.
— Це ще подивимося!
— Ну, ти можеш спробувати мене переконати… але я не здаюся так легко.
Він усміхнувся, і Ліза відчула, як її щоки почервоніли. Вона різко відвернулася.
— Тільки не думай, що це перемога, — пробурмотіла вона.
— Тільки не думай, що це перемога, — пробурмотіла вона.
Орест тільки розсміявся.
Богдан тим часом сидів біля вогню, малюючи щось у пилюці. Вікторія підійшла ближче і нахилилася.
— Що ти там креслиш?
— Символи захисту, — відповів він, не відриваючи погляду від землі.
— Для кого?
Він підняв голову і подивився їй у вічі.
— Для нас.
Вікторія відчула, як її серце стиснулося. Вона хотіла щось сказати, але замість цього просто сіла поруч.
Вони мовчали. Але ця тиша була не порожньою — вона була наповнена розумінням.
Ніч настала швидко.
Попереду їх чекало невідоме. Але цього разу вони були не самі.
І це було найважливішим.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Тіні минулого , Дроянда», після закриття браузера.
