Читати книгу - "Матір, Кайла Броді-Тернер"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Я повернулася додому близько першої години. Так, усе супер. Нащо мені хтось? Я в цілковитому порядку. І першу годину, я справді так думала. А потім... потім я почала тверезіти. І все з лайняного стало в рази лайнянішим. Хотілося плакати. Принадність моїх пізніх повернень у будинок у тому, що я не перетинаюся з Велл. І вже тим більше не перетинаюся з Енді. Я прокручувала в голові мільйон варіантів, як ми одночасно відчиняємо двері квартир і застрягаємо в незручній позі на кілька секунд, витріщаючись одне на одного. Не знаючи, що сказати, а потім я, здолавши незручну паузу, зачиняю двері і йду. Уранці я поїхала в коледж. Пробувши там знову чотири з половиною години, я поїхала додому. Потрібно написати Лів, але я відкладала це на потім, вигадуючи собі нові й нові справи, ось, зараз приберуся і зателефоную, потім виперу і зателефоную, зроблю завдання і зателефоную, доп'ю це пиво і зателефоную, дослухаю пісню і зателефоную, і так далі. Дзвонити я зібралася вже о дев'ятій. Раптом спить? У чаті писати не хотіла, Ві побачить, почне зловтішатися, краще особисто. Але чому мені так незручно? Тому, що херню зморозила? Знаю. Я була зла і трохи п'яна, от і наговорила з дуру. Самій від себе огидно. Я важко зітхнула. Напевно, потрібно просто добре поспати, і зателефонувати. Коли я засинала, мені знову наснився сон, який мучить мене скільки себе пам'ятаю. У ньому не відбувається нічого конкретного, тільки холодна застояна вода, яка пече в легенях і сльозяться очі. Міцні руки, що тримають мої шию і ноги, і всепоглинаючий шепіт. Шепіт, який, незважаючи на ключову його роль у моєму утопленні, я розібрати не в силах. Вранці, я проспала на роботу. Не встигла поснідати, розсердилася остаточно. Встигла забігти кинути речі на робоче місце і рвонула за кавою, кав'ярня була недалеко від офісу, кава там не дуже, але на голодний шлунок і вовна – сир.
*І !АХТУНГ! це фігура мови. Джек Прайс попереджає: НЕ ТРЕБА БІГАТИ І СКУШУВАТИ ВОВНУ НА СМАК!!!1 НЕБЕЗПЕЧНО ДЛЯ ЖИТТЯ І ЗДОРОВ'Я.*
Я вбігла в кав'ярню, і вперлась в спину чоловіка. Черга від стійки з двома баристами до дверей йшла майже впритул. Та, щоб вам! Ви вдома напитися не могли? Ну, що за звичка приходити вранці в кав'ярню за паперовим стаканчиком із кришкою? Я стояла кілька хвилин, потім психонула, підсунула, зачепивши ногою в черевику на підборах, стілець із найближчого столика, і сіла на нього, просто біля мужика. Коли черга просувалася, я не втрачала моменту люто прокатати ніжки стільця по кахлю, видаючи мерзенний скрегіт. Один із відвідувачів подивився на мене невдоволено, що, чоловіче, кава не лізе? Ось, подавіться ще й моїм презирством, у комплекті до вашого імбирного лате, чайові кладіть в баночку, спасибі, гарного дня. Я дістала телефон. Ні, у мене немає важливих повідомлень або стрічки, яку можна погортати, у мене навіть мобільного інтернету немає, я просто заходжу і виходжу з галереї, гортаю свій плейлист, але обличчя в мене зараз, наче я ракету збираю. Так, знаю, я жалюгідна. Заціптесь. У кав'ярні грала пісня Chet Faker і я стримувалася, щоб не почати підспівувати. Раптово мужик, що стояв переді мною з озлобленою пикою, передав мені стаканчик кольору мокко з червоною кришкою. На кришці був стікер, підписаний розмашистим почерком :
"Не дякуй."
Я розгублено втупилася на склянку, а потім перевела погляд на стійку. Праворуч у милій червоній кепочці й фартушку стояв Вінс. Він усміхнувся і жестом показав випити вміст чашки. Я відкрила кришку. У ніс ударив запах кавового лікеру. Я відпила, терпко, гіркувато–солодко, смачно. Сюди б ще пончик із шоколадом, і я померла б щасливою. Я посміхнулася йому, підійшла, минаючи чергу, сунула в акваріум для чайових вартість кави, яку я хотіла купити. Ми зіткнулися кулаками і посміхалися одне одному з секунду, як два придурки.
Я вийшла з кав'ярні, Вінс підняв мені настрій, і до офісу я йшла із задоволеною пикою. А потім молодий кур'єр Джонас натрапив на мене, і мій шикарний сніданок у вигляді подарунка від Вінса опинився на моїй блузці.
–Зараза! – рявкнула я.
–О, боже... вибач.
–Позбав мене від виправдань, Джонасе.– я відштовхнула його і увійшла до вбиральні.
День стає дедалі краще. Я ледве дожила до обіду. Роботи не було, тож я просто змилася додому. Якщо заявиться начальство, скажу, що в мене харчове отруєння. З огляду на те, що завдиректора Лів, мені й справді краще отруїтися. Звісно, з роботи я йшла з епік пикою, під епік трек Treat me like your mother гурту Dead Weather, і під неї ж у мене стався епік фейл. Мені здається це вже беззаперечна характеристика всього мого життя. Моя шпилька дуже вчасно вирішила відвалитися. Я спіткнулася так, що думала зарию носом асфальт. Але я встояла від такої сильної спокуси – стати натуральним килимком. Тож, подібно до героїні найлогічнішої казки у всесвіті (після Доктора Хто під заступництвом Стівена Моффата) – Попелюшці в тридцятиградусну спеку, я відліпила з себе туфлі й покрокувала по розпеченому асфальту залишок шляху. Це, на хвилиночку, автобусна зупинка, автобус, алея, що підходить до будинку, під'їзд, поверх. Ну, гаразд-гаразд, не співчувайте. Зовсім дивом проїжджав Монті з Брендоном і підібрали мене на зупинці. У машині грало реггі (Монті обожнює реггі), і, як мені завжди здається, після такої музики, в машині був ніби сизуватий серпанок підпаленої і виштовхнутої з дихальних шляхів травички. Вважатиму це галюнами, характерного запаху я не відчула. Хоча Монті той ще жук. Брендон белькотів про якусь вечірку, але я не дуже вникала. Сьогодні мені тільки вечірки не вистачало. Страшенно болів живіт. За весь день я і з'їла лише три ковтки кави з лікером. Увійшовши у квартиру, я помила свої шахтарські ноги і впала на ліжко, мордою в подушку. Хотілося вити. До речі, зустріла на сходах задоволену Велл, вона було почала мені щось втирати, а я... що вам сказати, я старомодна. Вихована мультиками, де справедливість має восторжествувати. А кривдник зобов'язаний отримати по пиці. Ось вона й отримала. Тепер кулак саднить. Я протягла, щось явно зрозуміле і перекрутилася на живіт. Втупилася на люстру, що обертається. Ненавиділа її, але прибирати не стала. Я дивилася на дерев'яні лопаті, і уявляла себе на одній із них, просто хочу зникнути. Перетворитися на дрібну крапку на мапі, камуфляжем, невидимкою, просто злитися. Ви маєте рацію, я одна. Абсолютно одна. Я піднялася. Це було помилкою, голова одразу ж загула. Я якраз полізла в сумку, щоб дістати пачку цигарок. Телефон задзвонив. Я прибрала локон, за вухо. Це Вінс. Чого це він?
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Матір, Кайла Броді-Тернер», після закриття браузера.