Читати книгу - "Двері між світами, Veronika Bilous"

Марта закотила очі.

— Ага, а модератори Всесвіту просто забули оновити код, тому Олексій досі підключений до старих файлів історії?

Руденко кивнув.

— От-от! Бачиш, я нарешті знайшов пояснення всім цим нісенітницям!

Олексій потер підборіддя.

— Але ж це цікаво… якщо наша реальність працює за певними «правилами», то хто їх встановив?

Руденко театрально зітхнув.

— Ну звісно! Ти тепер не просто пам’ятаєш минулі цивілізації, а ще й вирішив поговорити з адміністрацією Всесвіту!

Марта зупинилася. Жарт був жартом… але в ньому була думка. Якщо минулі цивілізації «зникли», то чому? Чи могли вони самі встановити правила, які їх «видалили»? Вона глянула на Олексія.

— А якщо це правда? Якщо реальність – це не те, що ми думаємо?

Олексій знову на мить замислився… і сказав:

— Тоді ми – просто чергова «версія» експерименту.

Руденко підняв палець.

— Ага! Я так і знав! У нас бета-тест! І що далі? Чи можемо ми хоча б вийти з гри, чи нас уже підписали на оновлення без можливості відміни?

Марта вже не сміялася. Бо вона починала вірити, що ця «бета-версія» – реальна.

 

Археологічний табір. Вже майже ранок.

Руденко пив каву – холодну, як реальність, яку вони почали усвідомлювати.

Марта не спала всю ніч, переглядаючи статті про «ідеальну симетрію Всесвіту». Олексій писав формули на піску – сам не знаючи, звідки вони приходять. А Руденко… він нарешті не витримав. Він відставив чашку і сказав:

— Добре, зупиніть цю карусель. Скажіть мені прямо – хто тут головний?

Марта підняла голову.

— Що?

Руденко розвів руками.

— Ну дивіться. Якщо ми «бета-версія», значить, є програміст. Якщо реальність працює за правилами, значить, є регулятор. Хто він? Це просто хтось, хто забув натиснути кнопку «Зберегти гру перед виходом»?

Марта не змогла не усміхнутися, але швидко серйозно відповіла:

— Фізики називають це «збереженням ентропії». Всесвіт підтримує баланс.

Руденко скептично підняв брову.

— Так, значить, у Всесвіту є модератори? Хтось стежить, щоб ми не наробили дурниць? Чому нас тоді не банять?

Олексій, не відриваючись від формул, раптом сказав:

— А може, і банять. Просто ми не помічаємо.

Руденко театрально схопився за голову.

— Чудово! Тобто тепер ще й реальність можна випадково зламати? І що, нас видалять, як не потрібний файл?

Марта задумалася:

— А що, якщо «видаляють» не окремих людей, а цивілізації?

Руденко поклав руку на серце.

— Окей. Якщо я побачу адміна Всесвіту, я попрошу в нього техпідтримку.

Олексій повільно підняв голову.

— Може, він нас уже слухає.

Усі троє замовкли. Бо, може, це був жарт. А може – й ні.

 

Глава 7: Двері, що відкрилися

Літак. Знову переліт.

Руденко сьорбав каву, глибоко задумавшись.

Марта розглядала крізь ілюмінатор світанок, ніби намагаючись осмислити все, що сталося. Олексій дивився в простір – і цього разу він бачив більше. Бо він знав. Експеримент удався. Він більше не відчував меж. Його розум тепер розумів, як працює простір і час. Він міг подорожувати між реальностями – і не лише як спостерігач. Він міг творити. Той самий ефект гештальту, до якого підштовхувала його Марта, зрештою відбувся. Ефект Еврики не тільки дав розуміння як це стало можливим, але й того що людство ще не було готове до цього. Він обмінявся поглядом із Мартою. Рухом брови обновив одяг собі та друзям, включив невидимий кондиціонер та матеріалізував вазу із фруктами, сік та пляшку віскі. Руденко задоволено хмикнув.

— Отже, ми залишимо все в секреті? - спитав Олексій.

Марта кивнула.

— Інакше це знищить все, що ми знаємо. Ми не можемо допустити, щоб ці знання потрапили в руки тих, хто не розуміє їхньої небезпеки.

Олексій перевів погляд на Руденка.

— А ти що скажеш?

Руденко глибоко вдихнув, плеснув у бокали янтарної рідини і знизав плечима.

— Та я завжди знав, що ця ваша фізика – просто прикриття для магії.

Він поставив пустий бокал і витягнув із кишені звіт.

— Офіційна версія – експеримент зірвано. Ви всі нічого не пам’ятаєте. Я йду у відпустку.

Марта не втрималася й усміхнулася. Олексій відкинувся у кріслі.

— А якщо тобі стане нудно?