Читати книгу - "Просто бути, Таня Тайм"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Аліна поспішала. День затягнувся, на вулиці вже сутеніло, а в руках — кілька пакетів. Вона зітхнула, піднімаючись сходами до під’їзду — трохи незграбно, але не хотіла чекати ліфта. Один необережний крок — і її нога різко зісковзнула. Біль пронизав щиколотку, тіло сіпнулось — і вона, стиснувши губи, схопилася за перила, аби не впасти повністю.
— Ой...
— Тьотя Аліно! — Максимко з’явився раптово зверху, на майданчику. — Тату, потрібна допомога!
Тарас уже спускався вниз. За секунду був поруч, підтримуючи її під лікоть.
— Що сталося? Нога?
— Так… здається, підвернула. Просто оступилась, — зніяковіло мовила вона, ховаючи біль за кривою усмішкою.
— Не спирайся, — сказав твердо. — Піднімемося разом. Максиме, візьми пакети.
Хлопчик охоче кивнув і підхопив пакети з покупками, старанно як міг. А Тарас, не питаючи дозволу, підняв Аліну на руки.
— Та ну! Я можу…
— А я можу швидше, — відповів спокійно, але з усмішкою. — Не сперечайся з лицарем у повній бойовій готовності.
Вона зітхнула, приховуючи внутрішню теплу розгубленість.
У квартирі Тарас обережно посадив її на диван.
— Давай гляну на це. Тримайся, я зараз знайду щось холодне.
Максимко, як маленький асистент, метушився з подушками й ковдрою, а Тарас акуратно приклав до щиколотки пакет замороженого горошку.
— Набряк є, але наче не критично. Можливо, розтягнення.
— Як ти все це вмієш? — ледь посміхнулась Аліна, трохи спантеличено дивлячись на нього.
— Один рік у гуртожитку, три — на самоті з дитиною. Життя навчає.
— Це точно.
Настала тиша. Максимко сидів на килимі й щось малював у блокноті, час від часу поглядаючи на Аліну з турботою.
— Може, треба буде поїхати на рентген? — обережно запитав Тарас.
— Подивимось. Якщо не стане краще — поїдемо завтра. Дякую вам обом.
— Ми ж тепер одна команда, — усміхнувся він. — Ти ж знаєш.
Аліна хотіла щось сказати, але замість цього її очі зустрілись із його. Погляд довший, ніж просто дружній. Спокійний, підтримуючий… і трішки небезпечний у своїй щирості.
Її голос знову був м’яким:
— Добре, що ви були поруч.
Тарас не відповів одразу. Тільки злегка доторкнувся до її руки — як тоді, тієї ночі — але вже інакше. Без тіні жалю. З простим теплом.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Просто бути, Таня Тайм», після закриття браузера.
