Читати книгу - "Просто бути, Таня Тайм"

Розділ 15: Дзвінок з України

Тарас стояв біля плити, обережно готуючи омлет. Аліна, з піднятою ногою, сиділа на дивані, закутавшись у плед. Після вечері в кімнаті панувала затишна тиша. Максимко був у своїх думках, малюючи щось на килимі. Запах свіжого чаю з медом і печива ще наповнював простір.

— А сьогодні у нас у класі Петрик заснув прямо на занятті, — почав Максимко, розсміюючись, — і почав говорити уві сні! Вчителька подумала, що він тягне руку, і спитала щось… а він їй: “Коти не їдять броколі!”

Аліна не змогла стримати сміх, і Тарас, що тільки що приніс чай, теж усміхнувся.

— І що вона?

— Сказала, що їй теж не смакує! — захихотів хлопчик.

Вечеря була проста, але дуже затишна. Тепер, сидячи за столом з чашками чаю, розмовляли вже не так весело. Аліна і Тарас знову опинились у тиші, що була злегка напруженою.

Тарас подивився на неї і зробив спробу почати важливу розмову.

— Аліно… я давно хотів сказати одну річ. Останні кілька тижнів — вони були не просто випадковістю для мене.

Аліна підняла погляд і зустріла його очі. Мовчки.

— Я… — вона замовкла, намагаючись знайти слова, але перед тим, як змогла щось сказати, її телефон раптом задзвонив.

Вона поглянула на екран, і обличчя її змінилось. Її плечі трохи напружились, а рука повільно потягнулась до телефону.

— Вибач, це брат… — тихо сказала вона, відвертаючись і відповідаючи на дзвінок. — Алло? Так… я чую…

Тарас залишився сидіти, спостерігаючи за нею. Її вигляд вже був не таким спокійним, як ще кілька хвилин тому. Вона коротко відповідала, її голос був спокійний, але було видно, що всередині щось змінилося.

— Я знаю… Я не забула… Просто зараз… Я не можу. Добре, на зв'язку.

Вона поклала телефон на стіл, мовчки сидячи кілька секунд, тримаючи руки на колінах. Вигляд її став серйозним і замисленим.

Тарас нахилився трохи ближче, дивлячись на неї.

— Все добре? — запитав він тихо.

Аліна на кілька секунд замислилася, потім тихо сказала:

— Дзвонив брат. З України.

Він не став розпитувати, лише зрозуміло кивнув. Обидва залишились у тиші, що висіла між ними. Далеко від звичного тепла, яке було на початку вечора.

Раптом із іншої кімнати почулося питання від Максимка:

— Тату, ми не будемо вигулювати Боні?

Тарас, усміхаючись, підвівся і сказав Аліні:

— Пізніше. Спочатку треба завершити важливі справи.

Він дивився на Аліну, але її погляд був уже далекий, неначе вона була занурена в свої думки, не готова продовжити розмову. Щось важке залишалось між ними, але обидва розуміли — зараз не час для цього.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍