Читати книгу - "Регент. Право сильного, Анні Кос"

Глава 46.1

***

Лежати на голому камінні було холодно і жорстко, але що дивно — взагалі не відчувався біль. Перша думка, яка пробилася через каламутну червону пелену, була саме такою: має боліти набагато сильніше. Ульф обережно поворухнувся і з подивом зауважив, що почувається підозріло непогано. Бік, швидше, свербів і відчутно припікав, але рухатися цілком дозволяв. Дивно.

Регент розплющив очі, підвівся на руках і обережно оглянув себе. На місці страшної рани навіть крізь розірваний одяг мерехтіло золотисте світіння. Від нього по тілу розходилися приємні теплі хвилі — занадто добре і несподівано, враховуючи обставини поранення. Зброї на поясі, звичайно ж, не виявилося: ані меча, ані кинджала. Руки були вільні, ноги теж. Цікаво, його визнали настільки безпорадним, що навіть полінувалися зв'язати? Навряд чи.

Ульф кинув швидкий погляд на небо. Зірки мерехтіли яскравим холодним розсипом, а тонкий серп місяця сховався за обрієм, отже, вже майже північ. Регент відкинувся на спину, нарікаючи на нудотну слабкість і запаморочення в голові. Ані битися, ані навіть стояти на ногах у такому стані він би не зміг за жодних обставин. Втім, не сплив кров'ю й серце досі б'ється — чим не привід для радості? Залишилося тільки дочекатися слушного момента й декого з потойбіччя — і різиковий план виправдає себе повністю.

Проте, занадто довго відпочивати йому не дозволили. Зовсім поруч почулися чиїсь кроки, перед обличчям майнули м'які чоботи з чудово вичиненої шкіри.

— Радий, що Ви все-таки отямилися. Я вже почав непокоїтись.

— Ваша робота? — Ульф указав на золотисте світіння.

— Звісно, моя, — озвався Анвар, знизавши плечима. — Заручники становлять цінність, тільки поки дихають. Довелося трохи вас підлікувати, інакше крововтрата добила б Вас занадто швидко, — він присів на землю, безцеремонно розпоров кинджалом куртку і щільну тканину сорочки, оголив рану, оглянув, задоволено хмикнув. — Трохи перестарався. Стихія вогню завжди прагне зцілити пошкодження. Звичайно, з не-магами це складніше, але припекти вдалося без проблем, та й загоєння йде напрочуд швидко. Доведеться трохи скорегувати, — він із силою натиснув долонею на рану, змушуючи Ульфа завити від болю. — Ось так краще, — холодно зауважив аристократ й недбало обтер брудну від крові руку о плащ регента. — А то ще вдарите в спину, від Вас і не такого можна очікувати.

Світ затягнуло червоними плямами, по тілу прокотилося зрадницьке тремтіння. Ульф інстинктивно зіщулився і зробив спробу відсунутися. На жаль, сил було занадто мало, тіло стало, мов ганчірка. Усе, на що він був здатен, — це перекотитися на живіт і піднятися на ліктях, аби не лежати перед ворогом, наче побитий пес.

Анвар випростався, з огидою позадкував від темної калюжі, аби не забруднити взуття.

— Неабияке завзяття.

— Хочете, навчу? — голос Ульфа прозвучав хрипко й уривчасто. — Усього лише треба повернути мені зброю й підійти ближче.

— О ні, дякую за щедру пропозицію, але поки утримаюсь. Немає часу на навчання: маю важливіші справи, як Ви знаєте.

— Даремно, — Ульф насилу втримався, впираючись в землю колінами й долонями. Тіло слухалося неохоче, але голова все ж зберігала певну ясність. — Мене б не обтяжило. Навіть принесло б задоволення.

— От уже напевно! Але я такий нечемний, геть забув про манери. Бачу, ви все ж хочете підвестися, — знущально посміхнувся Анвар. — Дозвольте Вам допомогти.

Із цими словами він обійшов регента сзаду, схопив його за волосся і смикнув угору, змушуючи розігнутися й опинитися навколішки. Ульф глухо загарчав, живіт опалило вогнем, на мить перед очима все попливло, й навіть звуки віддалилися і стали в'язкими, немов густа патока. Регент зробив кілька повільних і не дуже глибоких вдихів та видихів — біль трохи вщух.

— Дякую, дуже люб'язно з Вашого боку, — процідив він крізь зуби. — Приємно спілкуватися зі справді шляхетним паном. Але до чого цей клопіт? Я думав, з ввічливими розмовами покінчено й ми вже перейшли до справи.

— Доведеться пояснити, — Анвар розтиснув руку, і Ульф ледь втримався від падіння обличчям просто на камінь. — У Вас дивовижний талант псувати всі мої починання. Моєму другові довелося витратити пів ночі, щоб переконатися: Арселії та Аділя не було ані на місці вибуху, ані в палаці взагалі. Я злий. Я вкрай розлючений. І хоча збирався залишити Вас живим, щоб майбутні переговори з Недоре про визнання моєї влади минули легше, тепер схильний пожертвувати цими планами. У Ваших інтересах відповісти швидко і чітко, тоді я зніму закляття і дозволю Вам швидко спливти кров'ю. Ба більше, я навіть організую поховання, що відповідатиме високому статусу регента імперії.

— Заманливо звучить. Смертельно заманливо, я б сказав, — Ульф обережно поворухнувся, знаходячи найбільш стійке положення. — Так що за питання?

— Де ви заховали спадкоємця та його матір?

— Ох, Ви про це? — настала черга Ульфа посміхатися. — На жаль, — він демонстративно знизав плечима, розплатившись за це вихваляння новою судомою болю, — навіть не уявляю, чим Вам допомогти: я й сам не знаю.

— Брешете, — відрізав Анвар, завмерши навпроти й уважно стежачи за виразом обличчя суперника. — Ви відправили їх із міста? Але як і куди? Хто допоміг Вам?

— Один із гільдійських убивць, не впевнений, що назване ним ім'я було справжнім. Славний і по-своєму приємний хлопець, якщо придивитися уважніше. А куди? Кажу ж, що не знаю. Здогадувався, що одного разу нам із Вами доведеться розмовляти відверто, знав, що вам може впасти на думку вдатися до катування, тому довірив це рішення іншим людям. Я навіть не знаю, як, де й коли вони покинули Дармсуд.

— Тобто ти відпустив свою повію та її виродка з убивцею, підібраним на міському дні? Ти ще божевільніший за мене. Проте, пусте. Я все одно тобі не вірю.

— Твій вибір, — хитнув головою Ульф. — Твоє право.

— Подумай ще раз, — Анвар пропустив між долонями яскравий спалах. — Тобі буде боляче мовчати. Дуже боляче, — блискавка зірвалася з його пальців і потрапила регенту в живіт.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍