Читати книгу - "Регент. Право сильного, Анні Кос"

За відчуттями це було схоже на удар розпеченим мечем: подих перехопило, з очей бризнули сльози. Ульф із хрипом повалився спиною на землю, пальці зашкребли по каменю, тіло вигнулося від страшної муки.

— Повторюю, — Анвар мав нудьгуючий вигляд. — Де імператорська дівка та дитина?

Ульф повернув голову до мучителя, посміхнувся закривавленими губами — і сплюнув. Анвар скривився:

— Ти все одно мене не зупиниш. Колесо долі вже повернулося, а ти й не помітив. Немає сенсу продовжувати власну агонію. Рано чи пізно я знайду їх та знищу, а просто зараз — підніму стихії, вип'ю їх по краплині, підкорю та змушу служити мені. 

— Сил забракне. І рішучості.

— Навпаки. Так, погоджуюся, це небезпечний ритуал. Смертному тілу доводиться відчувати страшні муки, перш ніж магія прокладе собі нові шляхи. Уяви, що десятки стріл повільно встромлюються тобі під шкіру й рухаються під нею від кінчиків пальців до коренів волосся. Та... я вже робив це, я готовий до випробування. І знаєш, що кумедно? Схоже, верховний жрець був за крок до того, аби зробити щось подібне й повернути магію в храм. Але він так і не наважився. Чи то злякався болю, чи то зрозумів, що не переживе подібного. Але я — інша справа. Я впораюся, — обличчя Анвара стало суворим, наче він збирався з духом перед останнім ривком.

— Ну так уперед, нумо. Чого ж зволікаєш? Боїшся і шукаєш більш простий вихід? Приміром, хочеш вбити нащадка роду Фарріт й не чіпати ті кляті стихії?

Анвар стиснув губи і в його очах промайнув недобрий синій вогник. Чудово! Отже, удар досяг мети.

— Скажи, як знайти хлопця.

— Вдавишся.

— Ну, гаразд, — Анвар зітхнув. — Ми гаємо час. Ніч добігає кінця, доведеться поспішати. Я справді хотів бути милосердним до тебе, північанине, але ти зводиш нанівець усі мої зусилля. — Аристократ позадкував й кинув погляд кудись убік, звертаючись явне не до Ульфа: — Що ж. Ти був правий. Він твій.